Опричнина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Опри́чнина (рос. опричнина — від «опричник») — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), яку здійснював у Московській державі в XVI ст. цар Іван IV з метою зміцнення своєї влади, для боротьби з опозицією, залишками удільного сепаратизму та посилення асиміляції завойованих територій.

Причини введення опричнини

[ред. | ред. код]
Опричники.
Картина М. В. Неврева. Зображено вбивство боярина І. П. Федорова (1568), якого Грозний, обвинувативши в бажанні захопити владу, змусив надягти царський одяг і сісти на трон, після чого зарізав.

У січні 1558 року цар Іван IV почав Лівонську війну за оволодіння узбережжям Балтійського моря для отримання доступу до морських комунікацій і спрощення торгівлі з західно-європейськими країнами.

Після перемир'я в березні-листопаді 1559 року Московська держава зіткнулася з широкою коаліцією ворогів, до яких належали Польща, Литва, Швеція. Фактично брало участь в антимосковський коаліції і Кримське ханство, розоряючи регулярними набігами південні області. Війна набула затяжного виснажливого характеру. Посуха і голод, епідемії чуми, кримсько-татарські набіги, польсько-литовсько-руські (українські) рейди і морська блокада, здійснювана Польщею і Швецією, спустошували Московію.

Представники боярства почали виступати проти продовження боротьби за вихід до Балтики. У 1564 році царя покинув[1] командувач західною армією князь Андрій Курбський, видав агентів царя в Лівонії та брав участь у наступальних діях поляків, литовців і русинів, зокрема в поході на Великі Луки.

Зрада Курбського і небажання бояр-вотчинників брати участь у боротьбі проти Республіки Обох Націй (речі Посполитої) і Швеції привели царя до думки про необхідність знищення привілеїв аристократії та залишків феодальної удільної системи при одночасному посиленні дворянства служивого[2].

Хід опричнини

[ред. | ред. код]
Міська вулиця: люди в паніці кидаються врозтіч від опричників, декорації В. Васнецова

У 1565 цар оголошує про введення в країні опричнини. Країна була поділена на дві частини — «опричнину» і «земщину». В опричнину цар відокремив частину бояр, служивих і приказних людей, у палацах Ситному, Кормовому й Хлібенному був призначений особливий штат ключників, кухарів, псарів тощо; були набрані особливі загони стрільців. На утримання опричнини були призначені особливі міста (близько 20, у тому числі Москва, Вологда, Вязьма, Суздаль, Козельськ, Мединь, Великий Устюг) з волостями. У самій Москві деякі вулиці (Чертольская, Арбат, Сивцев Вражек, частина Нікітської та ін.) були віддані в розпорядження опричнини; колишні жителі були переселені на інші вулиці. В опричнину було набрано також до 1 000 князів, дворян, дітей боярських, як московських, так і міських. Їм були роздані маєтності у волостях, призначених для утримання опричнини; колишні поміщики й вотчинники були переведені з тих волостей в інші.

Території, що не увійшли до опричнини, стали називатися земщиною. Управління земщиною цар доручив земським боярам, тобто власне боярській думі, поставивши на чолі князів Івана Дмитровича Бельського та Івана Федоровича Мстиславського.

У ході опричнини Івану Грозному вдалося швидко зруйнувати землеволодіння великої феодальної знаті, бояр і княжат, що були переселені на окраїни держави, де йшли постійні воєнні дії. За оцінками В. Кобріна спустошення зазнало до 90 % земель Московського царства. Запустіння московитських земель призвело до повального голоду та епідемій серед селян.

З 1568 почалася більша хвиля репресій, зокрема так звана справа боярина І. П. Федорова, за якою було страчено понад 400 людей. Опричні репресії супроводжувалися вбивствами й грабежами населення міст і вотчин. Найкривавішим епізодом у ході опричнини став похід на Новгород 1570 року. Підозрюючи новгородську торговельну знать у підготовці переходу міста на сторону Речі Посполитої, Іван Грозний, у супроводі дружини опричників, стрільців й інших ратних людей, виступив проти Новгорода. У ході цієї операції за різними підрахунками загинуло від 10 до 27[3] тисяч мешканців міста, спустошені були також околиці Новгорода. Населення було обкладено непосильними податками, для стягнення яких Іван Грозний використовував тортури та страти. Після спустошення Новгорода в Москві було страчено до 200 людей із числа знаті, причому страти відрізнялися садистською витонченістю.

Кінець опричнини

[ред. | ред. код]

Опричнина була припинена 1572 року після руйнівного набігу кримських татар на Москву. Опричнинські полки виявились нездатними оборонити Москву від набігу, місто було спалене, а значна частина його мешканців загинула від вогню і диму. Сам Іван Грозний при цьому втік.[4]

Татарський набіг вдарив по престижу царя і опричнини. 1575 року Іван Грозний зрікся царського престолу на користь касимовського хана Симеона Бекбулатовича, проте вже через рік скасував своє рішення і повернувся до влади, віддавши Бекбулатовичу володіння у Твері.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Є також версія, що зрадив.[джерело?]
  2. У Ніконовському літопису так описується невдоволення царя: «І цар і великий князь гнів свій поклав на своїх богомольців, на архієпископів й єпископів і на архімандритів і на ігуменів, і на бояр своїх і на дворецького й конюшого й на окольничих і на скарбників і на дяків і на дітей боярських і на всіх приказних людей опалу свою поклав…»
  3. Згідно з Таубе і Крузе
  4. Карамзін так описує поведінку московського царя: «Царь бежал!.. в Коломну, оттуда в Слободу, мимо несчастной Москвы»

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Садиков П. А. Очерки по истории опричнины. — Москва : АН СССР, Ин-т истории, Ленингр. отд., Издательство Академии наук, 1950. — 594 с. (рос.)
  • Кобрин В. Б. Иван Грозный. — М. : Московский рабочий, 1989. — 175 с. (рос.)
  • Опричное братство. Всех воров на кол! // [сборник материалов по истории опричнины] / авт.-сост. и авт.предисл. С. Шумов, А. Андреев. — Москва : Алгоритм; Эксмо, 2005. — 411, [2] c. (рос.)
  • Платонов С. Ф. Полный курс лекций по русской истории. — М. : АСТ, Астрель, 2006. (рос.)
  • Курукин И. В., Булычев А. А. Повседневная жизнь опричников Ивана Грозногої. — М. : Молодая гвардия, 2010. — 374 [10 с.: ил. — (Живая история: Повседневная жизнь человечества). (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]