Позднєєва Софія Дмитрівна
| Позднєєва Софія Дмитрівна | |
|---|---|
| Народилася |
14 травня 1915 Петроград |
| Померла |
4 жовтня 1980 (65 років) Ленінград, СРСР |
| Громадянство | |
| Діяльність | Педагог, піаністка |
| Батько | Дмитро Матвійович Позднєєв |
| Мати | Олександра Антонівна Зінайбергер-Глюк |
Софія Дмитрівна Позднєєва (нар. 14 травня 1915, Петроград, Російська імперія — 4 жовтня 1980, Ленінград, СРСР) — радянський музичний педагог, піаністка.[1]
Біографія[ред. | ред. код]
Софія народилася 14 травня 1915 року в Петрограді в сім'ї видатного сходознавця Дмитра Матвійовича Позднєєва (1865—1937) та його другої дружини Олександри Антонівни (Аліси Клари Ольги) Зінайбергер-Глюк (1879—1938). Мати Софії Дмитрівни була дочкою угорця Антона Глюка, соратника Лайоша Кошута, який емігрував до Росії після придушення Угорської революції 1848—1849 рр.[2][3] У ній було шестеро дітей: дочка Ганна від першого шлюбу Д. М. Пізнєєва з Любов'ю Яківною Соколовою, три дочки Віра, Любов та Софія, сини Дмитро та Антон — від другого.[4]
У 1932 році закінчила Петришуле (на той час 41 радянську трудову школу). Одночасно з 1928 по 1934 навчалася в Ленінградському музичному технікумі ім. М. А. Римського-Корсакова.
1937—1938: Репресії проти сім'ї[ред. | ред. код]
У 1937—1938 роках сім'я потрапила під маховик сталінських репресій. У 1937 році був заарештований і розстріляний Дмитро Матвійович Позднєєв, який працював напередодні арешту консультантом Державного музею етнографії. Після арешту чоловіка тяжко захворіла і 1938 року померла Олександра Антонівна; не бажаючи бути в тягар рідним, пішов із сім'ї та зник безвісти брат Дмитро.[2] Цього ж року було заарештовано та розстріляно брата Антона та чоловіка старшої сестри Віри Марка Семеновича Плотнікова, військового діяча.
У 1939 році Софія Позднєєва закінчила Ленінградську державну консерваторію по класу фортепіано С. І. Савшинського. У 1939—1940 pp. працювала концертмейстером у Будинку культури ім. А. М. Горького, вела гурток фортепіано та викладала музику у школі № 33 Жовтневого району.
1941—1945[ред. | ред. код]
У серпні 1941 року разом зі старшою сестрою Анною евакуювалася до Ташкента, де працювала у швейній артілі та у шпиталях, закінчила курси медсестер. В одному зі шпиталів познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, командиром саперної роти Петром Омеляновичем Німенком, військовоосліплим. Разом із чоловіком у 1944 році переїхала до Пржевальська, а потім у м. Тараща Київської області, де працювала акомпаніатором у будинках культури та керівником гуртка у дитячому будинку.[5][6]
Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]
Після повернення до Ленінграда (1945) протягом 9 років викладала в Ленінградській музичній школі сліпих інвалідів Вітчизняної війни (1945—1954), у дитячих музичних школах Сталінського (Виборзького) та Фрунзенського районів.
У серпні 1957 року очолила щойно створену Дитячу музичну школу № 11 Свердловського (нині Василеостровського) району, яка під її керівництвом стала однією з найкращих музичних шкіл міста.[7][8] Допомагала у працевлаштуванні музикантам-інвалідам: у школі викладав спеціальне фортепіано Костянтин Костянтинович Рогінський[9], видатний піаніст, який 1941 р. пішов добровольцем на фронт і отримав поранення рук; викладачем по класу баяна та акордеону був незрячий музикант Євген Петрович Вишняков.[9]
У 1960-ті роки очолювала Раду з естетичного виховання Відділу культури Василеострівського райвиконкому, вела велику культурно-просвітницьку роботу. Нагороджена медаллю «За доблесну працю. На ознаменування 100-річчя від дня народження В. І. Леніна» (1970), позначкою «За відмінну роботу» Міністерства культури СРСР і ЦК Профспілки працівників культури (1971), грамотою Головного управління культури Виконкому Ленміськради (1973). У 1973 році була представлена до звання «Заслужений працівник культури РРФСР», але Ленінградський Міськком КПРС виступив проти[5]. 1973 року перейшла на педагогічну роботу.
Смерть[ред. | ред. код]
Померла 4 жовтня 1980 року, похована у селищі Громово Приозерського району Ленінградської області.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Батько — Дмитро Матвійович Позднєєв (1865—1937), сходознавець;
- Сестра — Ганна Дмитрівна Кабанова (1899—1980);
- Сестра — Любов Дмитрівна Позднєєва (1908—1974), синолог, перекладач;
- Сестра — Віра Дмитрівна Плотнікова (1906—1943), сходознавець-японіст, перекладач, викладач Військової Академії ім. Фрунзе;
- Брат — Дмитро Дмитрович Позднєєв (1909—1937?));
- Брат — Антон Дмитрович Позднєєв (1912—1938).
Адреси[ред. | ред. код]
- Ленінград, вул. Рубінштейна, б.15
- Ленінград, Дмитрівський пров., буд.15
Пам'ять[ред. | ред. код]
У Дитячій музичній школі № 11 Василеостровського району Санкт-Петербурга (Санкт-Петербург, наб. Лейтенанта Шмідта, буд. 31) біля кабінету, де працювала З. Д. Пізнєєва, встановлені меморіальна табличка та портрет.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ История отделов школы. mschool11.tmweb.ru (рос.). Процитовано 8 листопада 2022.
- ↑ а б Кабанова Н.Г. Судьба одной семьи // Азия и Африка сегодня. — 1990. — № 2 (5 травня). — С. 50—54.
- ↑ Колотило М.Н. Толстовский дом. Созвездия и судьбы / под ред. В.Г. Смирнова-Волховского. — СПб : Искусство России, 2010. — С. 248—249.
- ↑ Позднеева Любовь Дмитриевна. Энциклопедия Петришуле.
- ↑ а б СПб ГКУ Объединённый ведомственный архив культуры. Ф.26. Оп.1. Д.44.
- ↑ ГКУ Объединенный ведомственный архив культуры. Ф.4. Оп.2. Д.925. Л.4-4об [Автобиография]
- ↑ История создания Детской музыкальной школы № 11 Василеостровского района Санкт-Петербурга.
- ↑ История создания фортепианного отдела ДМШ № 11.
- ↑ а б Звучат, как музыка, воспоминанья… История и современность: к 60-летию Детской музыкальной школы № 11 Василеостровского района Санкт-Петербурга / сост. Н.В. Кирпичникова. — СПб : Культ-информ-пресс, 2017. — 128 с. — ISBN 978-5-8392-0693-9.
