Рух за права чоловіків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Символ руху за права чоловіків.

Рух за права чоловіків (англ. The Men's rights movement (MRM)) — соціальний рух, учасники якого дотримуються точки зору, що в сучасному суспільстві жінкам надаються значні переваги, а чоловіки піддаються дискримінації.

Рух за права чоловіків складається з різноманітних груп чи окремих осіб, які зосереджені на численних соціальних питаннях (сімейного права, права впливати на народження, опікунства та виховання дітей після розлучення, домашнє насильство, демонізація чоловіків, тощо) і державних питань (включаючи освіту, обов'язкова військова служба, соціальний захист, а також щодо політики в галузі охорони здоров'я), про що захисники прав чоловіків говорять в контексті дискримінації по відношенню до чоловіків.

Феміністки та дослідники гендеру вважають, що рух виник як реакція на фемінізм[1]. Активісти, що виступають за права чоловіків відкидають або повертають претензії з боку феміністок, щодо того, що чоловіки мають більшу владу, привілеї чи переваги, ніж жінки, і стверджують, що сучасний фемінізм зайшов занадто далеко і завдає шкоди правам чоловіків. Більшість активістів руху за права чоловіків не згодні, що вони виступають за традиційні цінності, або гендерні ролі, а навпаки — вважають, що виступають за гендерну рівність і рівні права та обов'язки між чоловіками і жінками. Також більшість активістів руху вважає, що їхні дії не мізогінні, а медіа їх демонізують та виставляють як жінконенависників.

Історія[ред. | ред. код]

Автор Воррен Фаррелл.

Сучасний «Рух за Права Чоловіків» виник з «Чоловічого визвольного руху», що виник в першій половині 1970-х років, коли дослідники почали вивчати феміністські ідеї та політику. Чоловічий визвольний рух визнав інституційну владу чоловіків, критично досліджуючи наслідки гегемонічної маскулінності[2]. Наприкінці 70-х років «Чоловічий визвольний рух» розпався на дві окремі гілки з протилежними поглядами: профеміністський чоловічий рух та антифеміністський рух за права чоловіків. Правозахисні активісти відкидають деякі феміністські принципи і зосереджують увагу на сферах, в яких вони вважають чоловіків незахищеними, пригнобленими або дискримінованими.[2][3][4] Майкл Кіммель, дослідник маскулінознавства, зазначає, що критика гендерних ролей від прихильників «перетворилася на прийняття майже всіх нормативних маскулінних речей, і є майже пристрастю до традиційної чоловічої ролі»[5]. У 80-х і 90-х роках деякі активісти правозахисту протистояли суспільним змінам, які прагнули феміністки, і захищали звичний (патріархальний) порядок у родині, школах та на робочому місці[6]. Більшість правозахисників чоловіків розглядають чоловіків як пригноблену групу[7][8][9][10] і вважають, що суспільство і чоловіки були «фемінізовані» жіночим рухом[11][7]. Яскравими натхненниками та інтелектуальними представниками «Руху за Права Чоловіків» є Герб Ґолдберг[en] та Воррен Фаррелл, які «стверджують, що для більшості чоловіків влада є ілюзією, та жінки є справжніми тримачами влади в суспільстві через свої ролі, як первинних опікунів та вихователів дітей»[7].

Одним з перших великих правозахисних організацій була «Коаліція реформування американських елементів при розлученнях розлучень» (англ. «Coalition of American Divorce Reform Elements»), заснована Річардом Дойлом у 1971 році, з якої 1973 року була створена «Асоціація прав чоловіків» (англ. «Men's Rights Association»)[12][13]. [14] [23] «Free Men Inc.» була заснована в 1977 році в Колумбія, штат Меріленд, в наступні роки породила кілька відокремлених організацій, які згодом злилися, щоб сформувати «Національну коаліцію вільних чоловіків» (англ. «National Coalition of Free Men»), нині відома як «Національна коаліція для чоловіків» (англ. «National Coalition for Men»)[14]. Організація «Men's Rights, Inc.» також починала свою діяльність в тому ж 1977 році[15][14]. «Батьки та сім'ї» (англ. «Fathers and Families»), що бере участь у законотворенні питання розширення прав чоловіків у сім'ях, була створена в 1994 році[16].

Декілька відомих жінок стали провідними голосами цього руху, зокрема Хелен Сміт[en], Крістіна Гофф Соммерс[17] та Ерін Піззей[18].

З розвитком інтернету «Рух за права чоловіків» став більш озвученим та більш організованим[19][20], виникло таке поняття як маносфера, вебсайти та форуми, що стосуються чоловіків, поширюються в Інтернеті.

В Україні головною організацією, що бореться та виступає за права батьків-чоловіків є ГО «Батько має право»[21], яку заснували та очолили Олександр Швець та адвокат Тетяна Горяна. Як вони себе позиціонують — «Організацію створено з метою об'єднання потужного батьківського руху та повної зміни системи опіки над дітьми, для подальших розробок рекомендацій та удосконалення державної системи опіки над дітьми, та перезапуску її, знищення застарілих практик радянської системи».

Висвітлення[ред. | ред. код]

В 2016 році американська режисерка, акторка, феміністка Кессі Джей зафільмувала документальний фільм «Червона пігулка», в якому вона показала раніше приховувані (через непопулярність чи пряме замовчування в ЗМІ) для масового глядача інтерв'ю з активістами і розкриває справжні ідеї руху за права чоловіків[22].

Проблеми, що піднімаються[ред. | ред. код]

Соціальні стереотипи[ред. | ред. код]

В сучасному світі більшість стереотипів вимагають від чоловіка бути зобов'язаним щодо сімейних стосунків, без права мати свою точку зору. Зазвичай чоловіки піддаються односторонньому моральному засудженню, без врахування їх точки зору. Це викликає соціальні та психологічні проблеми.

Права батьків[ред. | ред. код]

При розлученні, якщо виникає судова тяжба, і виникає питання з ким залишається дитина після розлучення — то суди майже автоматично залишають це право, як привілей жінок. В Україні ГО «Батько має право» досягла прийняття постанови Верховного Суду України, який зазначив: «При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо». Постанова від 17 жовтня 2018 року[23].

Державні органи[ред. | ред. код]

В деяких країнах існують міністерства та державні органи, що опікуються правами жінок і зовсім відсутні такі органи щодо прав чоловіків. Наприклад, за державні кошти відкриваються центри допомоги жертвам домашнього насильства, абсолютна більшість з яких взагалі не допомагають чоловікам, при тому що одна третя з жертв домашнього насильства — чоловіки.

Соціальний захист[ред. | ред. код]

Пенсійний вік чоловіків зазвичай вищий за жіночий пенсійний вік, при тому що середня тривалість життя у чоловіків, значною мірою через погані умови життя, менша на 8-10 років, залежно від країни.

Служба в армії[ред. | ред. код]

У більшості країн обов'язок проходити обов'язкову військову службу визначається виключно для чоловіків. За даними ООН за 2017 рік 99,87 % загиблих українських військових у війні на Донбасі — чоловіки, і тільки 0,13 % — жінки.

Правоохоронна система[ред. | ред. код]

На законодавчому рівні, незважаючи на рівні можливості за однаковий злочин чоловіки можуть отримати більш жорстке покарання, тоді, як щодо жінок суди часто йдуть на пом'якшувальні або виправдальні вироки.

Демонізація чоловіків у медіа[ред. | ред. код]

У соціальних рекламних роликах, що виробляються за гроші всіх платників податків, зазвичай демонізують чоловіків. Наприклад, у соціальній рекламі проти домашнього насильства, агресором показують чоловіка, а жінку — завжди жертвою. Але третина жертв домашнього насильства — чоловіки.

Обрізання[ред. | ред. код]

Докладніше: Примусове обрізання
У багатьох країнах є законним обрізання немовлят навіть без медичної необхідності, що порушує їх права на контроль над своїми тілами.

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Рух за права батьків

Прийняття батьківства[ред. | ред. код]

Правозахисники чоловіків у сімейних стосунках, в розрізі юрисприденції, прагнуть розширити права непідготовлених батьків у разі усиновлення їх дитини[24]. Воррен Фаррелл стверджує, що, не повідомивши батька про вагітність, майбутня матір самочинно позбавляє усиновлену дитину відносин з біологічним батьком. Він пропонує, щоб жінки були юридично зобов'язані приймати всілякі зусилля, щоб повідомляти батька про вагітність протягом чотирьох-п'яти днів[25]. У відповідь філософ Джеймс П. Стерба погоджується з тим, що з моральних причин жінка повинна повідомити батька про вагітність і усиновлення, але це не повинно бути накладено як законна вимога, оскільки це може призвести до надмірного тиску, наприклад, до аборту[26].

Розлучення[ред. | ред. код]

Прихильники прав чоловіків говорять, що чоловіки свідомо чи несвідомо відмовляються від шлюбу та вступають у, так званий, «шлюбний страйк» внаслідок сприйнятого браку переваг у шлюбі та емоційних та фінансових наслідків розлучення, включаючи аліменти, утримання та підтримку дітей. Правозахисники стверджують, що закони про розлучення та опікунство порушують права чоловіків на рівний захист[27].

Захист дитини[ред. | ред. код]

Сімейне право є предметом глибокого занепокоєння серед груп з прав чоловіків. Прихильники прав чоловіків стверджують, що правова система та суди дискримінують чоловіків, особливо щодо опіки над дітьми після розлучення[28][29]. Вони переконані, що чоловіки не мають однакових прав контакту з дітьми або рівноправних батьківських прав як їх колишні дружини, і використовують статистичні дані стосовно догляду за дітьми як доказ судового упередження щодо чоловіків[30]. Захисники прав чоловіків прагнуть змінити правовий клімат для чоловіків через зміни в сімейному законодавстві, наприклад, шляхом лобіювання законодавчих актів, які забезпечують спільне опіку над домовленостями про дефолт, за винятком тих випадків, коли один з батьків неприйнятний або не бажає батькові. Деякі чоловіки-активісти стверджують, що відсутність контактів з їхніми дітьми робить батьків менш готовими виплачувати допомогу за дитину. Інші посилаються на «Батьківський синдром відчуження»[en] (англ. Parental alienation syndrome (PAS)) як причину надання батькам опіки[31].

Шахрайство з батьківством[ред. | ред. код]

Захисники прав чоловіків та права батьків вказують, що існує високий рівень помилкового батьківства або «шахрайства з батьківством», де чоловіки виховують та або фінансують дітей, які не є біологічно рідними.

Домашнє насильство[ред. | ред. код]

Чоловічі правозахисні групи описують домашнє насильство, вчинене жінками проти чоловіків, як проблему, яка ігнорується або не є повноцінно висвітленою[32][33], також частково через те, що чоловіки неохоче зазначають себе жертвами. Вони вказують, що жінки настільки ж або й більш агресивні, ніж чоловіки у сімейних стосунках[34], і що домашнє насильство є гендерно-симетричним[35].

Соціум[ред. | ред. код]

В іншому мовному розділі є повніша стаття Men's rights movement#Issues(англ.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з англійської.
  • Дивитись автоперекладену версію статті з мови «англійська».
  • Перекладач повинен розуміти, що відповідальність за кінцевий вміст статті у Вікіпедії несе саме автор редагувань. Онлайн-переклад надається лише як корисний інструмент перегляду вмісту зрозумілою мовою. Не використовуйте невичитаний і невідкоригований машинний переклад у статтях української Вікіпедії!
  • Машинний переклад Google є корисною відправною точкою для перекладу, але перекладачам необхідно виправляти помилки та підтверджувати точність перекладу, а не просто скопіювати машинний переклад до української Вікіпедії.
  • Не перекладайте текст, який видається недостовірним або неякісним. Якщо можливо, перевірте текст за посиланнями, поданими в іншомовній статті.
  • Докладні рекомендації: див. Вікіпедія:Переклад.

Критика[ред. | ред. код]

Претензії та діяльність, пов'язані з рухом за права чоловіків зазнали критики з боку деяких вчених — дослідників гендеру, які вважають, що чоловіки, як соціальна група пригнічують жінок, та деяких критиків.
Інші стверджують, що цей рух виник через втрату патріархальних прав і привілеїв чоловіків[36].
Деякі сектори руху були описані як мізогінними (жінконенависницькими)[37].

Література[ред. | ред. код]

  • Ashe, F (2007). The New Politics of Masculinity: Men, Power and Resistance. London: Routledge. ISBN 978-0-415-30275-3.
  • Clatterbaugh, Kenneth C. (1997). Contemporary perspectives on masculinity: men, women, and politics in modern society (вид. 2nd). Boulder: Westview Press. ISBN 978-0-8133-2701-3.
  • Dunphy, Richard (2000). Sexual Politics: An Introduction. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-1247-5.
  • Farrell, W (1994). The Myth of Male Power. Berkley Books. ISBN 978-0-425-14381-0.
  • Farrell, Warren; Sterba, James P. (2008). Does feminism discriminate against men?. Oxford University Press, Incorporated. ISBN 978-0-19-531282-9.
  • Flood, Michael; Gardiner JK; Pease B; Pringle K (2007). International Encyclopedia of Men and Masculinities. London: Psychology Press. ISBN 978-0-415-33343-6.
  • Menzies, Robert (2007). Virtual Backlash: Representation of Men's "Rights" and Feminist "Wrongs" in Cyberspace. У Boyd, Susan B (ред.). Reaction and Resistance: Feminism, Law, and Social Change. Vancouver: University of British Columbia Press. с. 65—97. ISBN 978-0-7748-1411-9.
  • Messner, MA (1997). Politics of Masculinities: Men in Movements. Lanham: Rowman & Littlefield. ISBN 0-8039-5577-4.
  • Newton, J (2004). From Panthers to Promise Keepers: rethinking the men's movement. Lanham, MD: Rowman & Littlefield. ISBN 9780847691302.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Наприклад:
  2. ↑ а б Messner, Michael A. (June 1998). The limits of "The Male Sex Role": an analysis of the men's liberation and men's rights movements' discourse. Gender & Society. Sage. 12 (3): 255—276. doi:10.1177/0891243298012003002. JSTOR 190285.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки зі значенням параметра postscript, що збігається зі стандартним значенням в обраному режимі (посилання) Pdf. [Архівовано 5 листопада 2019 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Newton, J (2004). From Panthers to Promise Keepers: rethinking the men's movement. Lanham, MD: Rowman & Littlefield. ISBN 9780847691302. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  4. ↑ de Castella, Tom (2 травня 2012). Just who are men's rights activists?. BBC News Magazine. Архів оригіналу за 17 січня 2019. Процитовано 21 жовтня 2018.
  5. ↑ Kimmel, Michael (2017). Angry White Men: American Masculinity at the End of an Era. https://books.google.com.ua/books?id=7WVGDgAAQBAJ&printsec=frontcover&dq=Angry+White+Men:+American+Masculinity+at+the+End+of+an+Era&redir_esc=y: The Nation Institute. ISBN 9781568589626.
  6. ↑ Lingard, Bob; Mills, Martin; Weaver-Hightower, Marcus B. (2012). Interrogating recuperative masculinity politics in schooling. International Journal of Inclusive Education. Taylor and Francis. 16 (4): 407—421. doi:10.1080/13603116.2011.555095.
  7. ↑ а б в Maddison, Sarah (1999). Private Men, Public Anger: The Men's Rights Movement in Australia (PDF). Journal of Interdisciplinary Gender Studies. 4 (2): 39—52. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2013. Процитовано 23 листопада 2016. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка); Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archiveurl= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archivedate= (довідка); Вказано більш, ніж один |статус-url= та |deadurl= (довідка)
  8. ↑ Pease, Bob; Camilleri, Peter (2001). Feminism, masculinity and the human services. Working with men in the human services. Crow's Nest, N.S.W.: Allen & Unwin. с. 3—4. ISBN 9781865084800. Архів оригіналу за 17 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  9. ↑ Kahn, Jack S. (2009). An introduction to masculinities. Chichester, U.K.: Wiley-Blackwell. с. 202. ISBN 9781405181792. Архів оригіналу за 31 березня 2021. Процитовано 21 жовтня 2018.
  10. ↑ Williams, Gwyneth I. (2001). Masculinity in context: an epilogue. У Williams, Rhys H. (ред.). Promise keepers and the new masculinity: private lives and public morality. Lanham: Lexington Books. с. 107. ISBN 9780739102305.
  11. ↑ Chris Beasley (2005). Gender and Sexuality: Critical Theories, Critical Thinkers. Thousand Oaks, CA: SAGE Publications. с. 180. ISBN 978-0-7619-6979-2. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  12. ↑ Newton, 2004, с. 190–200.
  13. ↑ Lee, Calinda N. (2003). Fathers' rights. У Carroll, Bret E. (ред.). American Masculinities: A Historical Encyclopedia. Т. One. Thousand Oaks, California: SAGE Publications. с. 167. ISBN 9780761925408. Архів оригіналу за 20 березня 2021. Процитовано 21 жовтня 2018.
  14. ↑ а б Ashe, 2007, с. 63.
  15. ↑ Pelak, Cynthia Fabrizio; Taylor, Verta; Whittier, Nancy (2006). Gender movements. У Saltzman Chafetz, Janet (ред.). Handbook of the sociology of gender. New York: Springer. с. 168. ISBN 9780387362182. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  16. ↑ Father’s Rights Groups Threaten Women’s Gains—And Their Safety. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  17. ↑ Christina Hoff Sommers can't take a single line of criticism. Southern Poverty Law Center. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  18. ↑ Blake, Mariah (11 серпня 2014). The men's rights movement and the women who love it. Mother Jones. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  19. ↑ Kimmel, Michael (2017). White men as victims: The Men's Rights Movement. Angry white men: American masculinity as the end of an era (вид. 2nd). New York: Nation Books. ISBN 9781568589626. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  20. ↑ Chowdhury, Romit (2014). Conditions of emergence: the formation of men's rights groups in contemporary India. Indian Journal of Gender Studies. Sage. 21 (1): 27—53. doi:10.1177/0971521513511199.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки зі значенням параметра postscript, що збігається зі стандартним значенням в обраному режимі (посилання)
  21. ↑ ГО «Батько має право». Організацію створено з метою об’єднання потужного батьківського руху та повної зміни системи опіки над дітьми, для подальших розробок рекомендацій та удосконалення державної системи опіки над дітьми, та перезапуску її, знищення застарілих практик радянської системи'. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 21 жовтня 2018.
  22. ↑ Сторінка фільму «Червона пігулка». THE RED PILL. Архів оригіналу за 31 березня 2017. Процитовано 30 березня 2017. {{cite news}}: Вказано більш, ніж один |url-архіву= та |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |дата-архіву= та |archive-date= (довідка)
  23. ↑ Постанова Верховного Суду України (Українська) . Архів оригіналу за 20 січня 2021.
  24. ↑ Williams, Gwyneth (1 січня 2002). Fathers' rights movement. У Judith A. Baer (ред.). Historical and Multicultural Encyclopedia of Women's Reproductive Rights in the United States. Greenwood Publishing Group. с. 83. ISBN 978-0-313-30644-0. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  25. ↑ Farrell, 2008, с. 79–80.
  26. ↑ Farrell, 2008, с. 193–94.
  27. ↑ Citations:
  28. ↑ {{Cite journal |last1= Melville |first1= Angela |last2= Hunter |first2= Rosemary |year= 2001 |title= 'As everybody knows': Countering myths of gender bias in family law |journal= Griffith Law Review |volume= 10 |issue= 1 |pages= 124–138 | url = https://kar.kent.ac.uk/1719/1/R_Hunter_As_everybody_knows_2001.pdf [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Pease, Bob (2002). Men and gender relations. Croydon, Vic.: Tertiary Press. с. 36. ISBN 978-0-86458-218-8.
  30. ↑ Crean, Susan M. (1988). In the name of the fathers: the story behind child custody. Toronto: Amanita. с. 107–108. ISBN 978-0-921299-04-2.
  31. ↑ Cabrera, NJ; Tamis-LeMonda, CS, ред. (2013). Handbook of father involvement: multidisciplinary perspectives (вид. 2nd). London: Routledge. с. 425. ISBN 978-0-415-87867-8. Архів оригіналу за 7 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  32. ↑ Miller, Susan L. (October 2005). Victims as offenders: the paradox of women's violence in relationships. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press. с. 16. ISBN 978-0-8135-3671-2. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 21 жовтня 2018.
  33. ↑ Doward, Jamie (21 грудня 2003). Battered men get their own refuge. The Observer. London: GMG. ISSN 0261-3077. OCLC 60623878. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 21 жовтня 2018.
  34. ↑ Miller, Susan L.; Lilley, Terry G.; Renzetti, Claire M.; Edleson, Jeffrey L. (2008). Female perpetrators of intimate partner violence. Encyclopedia of interpersonal violence. SAGE Publications. с. 257—258. ISBN 978-1-4129-1800-8. Архів оригіналу за 14 червня 2020. Процитовано 21 жовтня 2018.
  35. ↑ Dragiewicz, Molly (2011). Sex differences. Equality with a Vengeance: Men's Rights Groups, Battered Women, and Antifeminist Backlash. Boston: Northeastern University Press. с. 84—85. ISBN 9781555537395. Архів оригіналу за 2 травня 2016. Процитовано 21 жовтня 2018.
  36. ↑ I didn’t choose to be straight, white and male': are modern men the suffering sex?. The Guardian. 5 вересня 2016. Архів оригіналу за 23 листопада 2016. Процитовано 23 листопада 2016.(англ.)
  37. ↑ Ruzankina, E.A. (2010). Men's Movements and Male Subjectivity. Archeology of Eurasia. 49 (1): 8—16. doi:10.2753/aae1061-1959490101.(англ.)
Основні права людини
Є спірним, що вважається правом людини, і не всі перелічені статті повсюдно прийняті як права людини
Сексуальні та
репродуктивні
Структура
соціологічного
знання
Рівні
соціологічного аналізу
  • Макрооб’єктивний
  • Макросуб’єктивний
  • Мікрооб’єктивний
  • Мікросуб’єктивний
  • Метасоціологія
Складові структури
соціологічного знання
Парадигми
Напрями та школи
Див. також
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рух_за_права_чоловіків&oldid=42576426