Система мажор-мінор
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
![{
\override Score.TimeSignature #'stencil = ##f
\relative c' {
\clef treble
\time 9/4
c4 d e f g a b c2 \bar "||"
} }](http://upload.wikimedia.org/score/0/v/0v6og6yjgmrtiy66mojia0p18l4mhh5/0v6og6yj.png)
![{
\override Score.TimeSignature #'stencil = ##f
\relative c' {
\clef treble
\time 9/4
c4 d es f g aes bes c2 \bar "||"
} }](http://upload.wikimedia.org/score/j/j/jj2oih9wriim3u0rwdcugwc3ss4sbkr/jj2oih9w.png)
Паралельні мажорний і (природний) мінорний лад До
Система мажор-мінор (нім. Tongeschlecht, італ. modo, рос. наклоне́ние) в теорії музики — властивість терцевого акорду, звукоряду, тонального ладу, що зумовлює його належність до мажору чи мінору.
Усю сукупність діатонічних октавних ладів із великою терцією на I щаблі ладового звукоряду теоретики зазвичай відносять до «мажору», з малою терцією — до «мінору». Зокрема це стосується описання музики тих історичних епох, у яких мажор і мінор ще не склалися або їхнє існування було дискусійним (наприклад, в епоху Ренесансу). У таких випадках кажуть, що дорійський, фригійський та іонійський лади — «мажорні», а лідійський, міксолідійський та еолійський — «мінорні».
Література[ред. | ред. код]
- Dahlhaus С. Die Termini Dur und Moll // Musikforschung 8 (1955).
- Dahlhaus С. War Zarlino Dualist? // Musikforschung 10 (1957), S.286-291.
- Холопов Ю. Н. Наклонение // Музыкальная энциклопедия. Т.3. — М., 1976. — Стр. 880—883.
|