Справедлива війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Справедли́ва війна́ (лат. bellum iustum, англ. just war, нім. gerechter Krieg) — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще у Арістотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, займаючи проміжне положення між мілітаризмом і пацифізмом.

Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

Умови справедливої ​​війни

  • «Законна декларація»: війна повинна бути оголошена
  • Мати оборонний (а не агресивний) характер, захищати національний суверенітет і територіальну цілісність. Однак мислимі справедливі війни за межами своєї країни
  • Метою її повинен бути мир (а не знищення)
  • Переможець повинен проявляти великодушність до переможених (без ненависті)
  • Війна повинна бути останнім засобом

Іноді до правил справедливої ​​війни зараховують не залучення цивільних осіб (на цьому особливо наполягає Резолюція ООН № 2444 від 19 грудня 1968), відмова від повалення уряду або розорення ворожої країни.

На цих підставах деякі християнські богослови вважають, що ядерна війна не може бути справедливою.

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Справедлива війна