Стара Рафалівка
| село Стара Рафалівка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район | Вараський район | ||||
| Громада | Вараська міська громада | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1647 | ||||
| Населення | 1189 | ||||
| Площа | 18,707 км² | ||||
| Густота населення | 23,25 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 34354 | ||||
| Телефонний код | +380 3634 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 51°22′09″ пн. ш. 25°51′33″ сх. д.H G O | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
165 м | ||||
| Водойми | річка Стир | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 34354, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Стара Рафалівка, вул. Центральна, 25 | ||||
| Карта | |||||
  Стара Рафалівка | |||||
 Стара Рафалівка | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Стара Рафа́лівка — село в Україні, у Вараській громаді Вараського району Рівненської області. Населення становить 435 осіб.
Географія[ред. | ред. код]
Селом протікає річка Стир.
Історія[ред. | ред. код]
Роком заснування Старої Рафалівки (на той час — Рафалівки) вважається 1647 рік. У 1663—1665 роках Рафалівкою володів гетьман Правобережної України Павло Тетеря, який домігся для Рафалівки привілею на магдебурзьке право та проведення щорічних чотирьох ярмарків і торгу. Це сприяло економічному росту містечка.
У 1783 році на кошти пана Рафаїла Романовського в місті було збудовано мурований римо-католицький костел.
До польських національно-визвольних рухів це було приватновласницьке містечко Нарциза Олізара, але в 1831 році спалахнув польський заколот, у якому він брав участь, за що усі маєтки графа, в тому числі і містечко Рафалівка, були конфісковані і перейшли у власність Російської імперії. Поляки були виселені зі своїх земель, а костел переданий у користування православним жителям Рафалівки. Нині він є Свято-Миколаївською церквою.
Наприкінці ХІХ ст. в Рафалівці проживало менше 1000 жителів, було декілька єврейських молитовних будинків, церква та парафіяльна каплиця Володимирецького костелу (знищений у 1966 році).
Після побудови залізниці у 1902 році та утворення населеного пункту довкола роз'їзду Полиці розвиток містечка припинився. За довоєнних польських часів центр гміни був перенесений з Рафалівки у іншу Рафалівку, через що у 1946 році для відмінності від селища Рафалівка, котре виникло навколо залізничної станції, містечко отримало нову назву — Стара Рафалівка.
29 серпня 1942 року поблизу села на Баховій горі розстріляли майже усіх євреїв (близько 3 тисяч чоловік). Третині з них в день розстрілу вдалося втекти в ліси, в наступні дні німецька поліція добивала людей по лісах.
Рафалівка була дотла спалена Червоними партизанами 13 жовтня 1943 року.
Репресії партизан проти населення почалися ще 1942-го року, тобто до розгортання УПА. Загін радянських партизан базувавсь поблизу сіл Галузія та Серхів Маневицького району і часто навідувались до Старої Рафалівки. Партизани називали себе партизанами «дяди Пети (рос.)» — полковника Антона Бринського, або ж «петрівцями».
За свідченням жительки м. Луцька Сидорчук Раїси Григорівни, яка народилася в 1924 р. у Старій Рафалівці: «залишилось від містечка село на декілька хат. Петрівці знали, у якій хаті чим можна поживитись, а також і те, що основні сили УПА на той час його залишили, і тому можна було показати свій „героїзм“. Такими вони мені й запам'ятались, ті „петрівці“: на конях, п'яні, завжди готові безжалісно вбивати „врагов и предателей народа“ і грабувати „во имя победы над фашизмом“».
Підсумок терору радянських партизан: спалене велике село, вбито 60 людей (за іншими свідченнями 73 особи), з яких лише восьмеро члени ОУН.
Полковнику Антону Бринському, після знищення його головорізами Старої Рафалівки, 4 лютого 1944 року присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі «Золота Зірка» (№ 3349).
Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) [1]. Позбавлений цього звання 29 серпня 2018 року[2].
Населення[ред. | ред. код]
За переписом населення 2001 року в селі мешкало 429 осіб[3].
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 98,39 % |
| російська | 1,61 % |
Історія бібліотеки села Стара Рафалівка[ред. | ред. код]
З давнини мешканці села розвивали і доповнювали свої культурні надбання. Але найвагоміші були серед них були книги. Перебуваючи під владою Польщі, згадують старожили, у селі нараховувалось три хати — читальні, де поряд із польськими книгами була й українська література. Українські книги найбільше користувалися популярністю, їх читали і перечитували, дуже старанно передавали один одному, часто ховаючи від польських властей. Особливо цікавилась молодь українською літературою.
У кінці 1930-х на початку 1940-х років, коли добру частину села займали євреї, у селі розмістилося 2 єврейські хати-читальні. Скільки книг нараховували — ніхто не пам'ятає.
У роки німецько-радянської війни у селі продовжували діяти хати –читальні, які розміщувались у приватних будиночках. Там збиралась молодь і вголос читались твори Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інші твори. Одну із хат-читалень очолювали сестри Ольга та Валентина Богомаз, які потім через те, що доносили рядки із творів українських письменників і поетів людям, були по-звірячому вбиті.
Жителі пам'ятають, що у 1946 році в Старій Рафалівці була організована бібліотека, яка налічувала понад 500 примірників книг та журналів. Бібліотекарем був Кальковець Микола Степанович, який проживав в селі. Бібліотека знаходилась у житловому будинку бібліотекаря.
В 1950-х роках бібліотеку було перенесено в інший будинок, до Канадюка Михайла. Бібліотекарем в той час працював Федінчик Опанас Корнійович а фонд бібліотеки нараховував 2000 примірників книг та журналів. Попрацювавши декілька років в бібліотеці, він передає книжковий фонд Кедич Валентині Анатоліївні.
В 1960-х роках бібліотека була перенесена в окреме приміщення. Після закінчення Київського інституту культури в 1962 році прийняла бібліотеку Ткач Олена Юхимівна. Бібліотека нараховувала 5000 тисяч примірників книг. У 1964 році бібліотеку було перенесено в інше приміщення, стару єврейську хату, яка збереглась і досі.
У цьому приміщенні пропрацювала Олена Юхимівна 30 років. Старенька хата перетворилась в чудові книгозбірню, яка вміщала у себе до 15000 тисяч примірників. Скільки читачів перейшло, скільки книг перечитано, скільки виставок і читацьких конференцій проведено! Олена Юхимівна була дуже дисциплінованим бібліотекарем, часто проводила заходи, не один раз бібліотекар із новинками навідувалась у трудові колективи та до дітей. Читачів в бібліотеці було багато — діти ніколи не обминали бібліотеку. В 1992 році бібліотеку передано спеціалісту Карпач Ганні Кирилівні, яка працює по даний час в бібліотеці.
У 1994 році бібліотеку перенесено у нове просторе приміщення — приміщення колишнього побутового комбінату, із 5-ти кімнат. Світлі кімнати, читацький зал приваблює читачів, книжковий фонд бібліотеки постійно поповнюється і на даний час бібліотека налічує понад 15000 примірників книг та журналів. З 2002 року сільську бібліотеку об'єднано зі шкільною бібліотекою і утворено публічно — шкільну бібліотеку.
У 2007 році в бібліотеку придбано комп'ютер, на якому працюють читачі, друкують реферати. У бібліотеці працює система ІРБІС на допомогу навчальному процесу.
За підтримки Володимирецької районної ради, районної державної адміністрації, відділу культури і туризму райдержадміністрації у 2008 році в бібліотеці створено медіа-центр: придбано 2 комп'ютери, які підключені до мережі Інтернет, LSD-телевізор, цифровий фотоапарат, DVD-проравач, Web-камеру, копіювально –розмножувальну техніку. Для збереження історичної спадщини нашого села та привернути увагу до бібліотеки, як до центру історичного, духовного життя нашої громади в 2012 році в приміщенні бібліотеки створена музейна експозиція «Збереження історичних пам'яток народу».
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Смородський Петро Володимирович - Полковник Армії УНР.
- Вихрик Олексій Іванович — воював на 2-му Прибалтійському фронті в 179-у та в 1152-у стрілецькому полку, рядовий. Нагороджений медалями «За Перемогу над Німеччиною», «Медаль Жукова», «Ветеран праці», орденами «За мужність», Вітчизняної війни ІІ ступеню.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Почесні громадяни Луцька. Архів оригіналу за 29 липня 2008. Процитовано 17 лютого 2019.
- ↑ Рішення сорок шостої сесії Луцької міської ради сьомого скликання від 29.08.2018 № 46. Про позбавлення Бринського А. П. звання «Почесний громадянин міста Луцька».— Протокол пленарного засідання сорок шостої сесії міської ради сьомого скликання від 29.08.2018.— Офіційний сайт Луцької міської ради,
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Рівненська область (осіб) - Регіон , Рік. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 лютого 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Рівненська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 лютого 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гогун Александр. Народные мстители — народу. — В кн.: Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск № 2 / 2005. — 128 с. С. 83-90.
Посилання[ред. | ред. код]
- Облікова картка с. Стара Рафалівка. Верховна Рада України.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - вебсторінка Старорафалівської публічно-шкільної бібліотеки
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||