Старообрядництво в Луганській області
Старообрядництво тривалий час зазнавало жорстоких гонінь із боку царського уряду. Як відомо, наприкінці XVII ст. велику кількість захисників старої віри було страчено або відправлено на каторгу. Щоби не потрапити у руки представників “антихристової” влади, тисячі старообрядців самі добровільно позбавляли себе життя. Протягом 1670-1680-х рр. їх охопила “епідемія” самоспалень, самовтоплень та інших форм самогубств. Інші віруючі рятувалися від переслідувань у глухих і безлюдних місцях.
Історія[ред. | ред. код]
Дешт-и-Кипчак (Дике Поле) став одним із тих місць, де старовіри знайшли собі притулок. Старообрядці переселялися кількома хвилями. Частина з них подалася до донських козаків.
У XVIII ст. вихідці з Підмосков'я у місці злиття річок Білої та Біленької заснували старообрядницький скит, навколо якого згодом виросло село Городище. Пізніше сюди прибули втікачі зі Стародубщини Чернігівської губернії. А у 1770-80-х рр. за наказом Катерини ІІ, яка прагнула залучити старовірів до колонізації південних земель, у Городищі оселилися вірні старообрядницької церкви з Курської губернії.
Старообрядництво на Луганщині було представлено кількома течіями й злагодами: попівщиною, єдиновір’ям, безпопівщиною. За даними перепису 1897 р. у Слов’яносербському повіті мешкало 6275 старовірів, у Старобільському – 985, а у Бахмутському – 638. Вони мали власні монастир, церкви і молитовні будинки. Єдиновірці Нижньої Богданівки у 1915 р. звели Казанську церкву. У 1904 р. розпочато будівництво Свято-Духівського храму в Городищі. Єдиновірська божниця діяла в Кармазинівці. У Великій Чернігівці існував Покровський молитовний будинок, а у Райгородці – Вознесенська молитовня, які належали безпопівцям. Невелика група старовірів жила у Олександрівці, Тимоновому, Овчаровому та інших селах.
Найбільшою у краї була попівська течія білокриницької злагоди. Її представникам у Городищі належав Спасо-Преображенський монастир, який постав на місці старообрядницького скиту. Храми цієї деномінації існували у тому ж Городищі, Луганську, Оріхівці, Білоус-Кряківці, Нижній Богданівці.
У Городищі церкви були збудовані ще у XVIII ст. З часом молитовні занедбувалися й потребували капітального ремонту. В умовах утиску було дуже важко отримати дозвіл на перебудову старих церковних споруд. Тому старообрядці підкупили повітових чиновників, щоби без зайвих перешкод відбудувати свої храми. Однак завдяки доносам новоствореної у 1890-х рр. єдиновірської громади про ремонт, що був здійснений без дозволу, стало відомо губернській владі. У лютому 1894 р. ізюмський окружний суд ухвалив рішення знести “розкольницький молитовний будинок у с. Городищі… за рахунок городищенської громади, дзвони й матеріали від будівництва конфіскувати й продати, а отримані кошти передати на користь земства”. Проте харківська судова палата у серпні 1894 р. скасувала цей вирок.
Наприкінці XIX ст. старовірам було заборонено бити у дзвони. Тому влада почала їхнє демонтування. 1905 р. старообрядці Городища, скориставшись царським указом про зміцнення засад віротерпимості, приступили до відбудови Успенського храму. Але віруючі зіштовхнулися з перешкодами, які чинили катеринославські чиновники будівельного відділу губернського правління, що негативно ставилися до перебудови храму. У наслідок цього затвердження проекту розтяглося на цілий рік.
У 1924 р. у Луганському й Старобільському округах за офіційними даними у п’яти парафіях старообрядців-попівців нараховувалося 2546 віруючих і у двох громадах безпопівців – 130 осіб. Наприкінці 1920-х рр. старообрядці знову зазнали гонінь, тепер уже з боку радянської влади. Усі їхні громади були скасовані.
Після другої світової війни у Ворошиловградській області було зареєстровано дві громади у Городищі й одна в Оріхівці. У 1940-х рр. приходи знаходилися під опікою благочинного протоієрея Феофілакта Слєсарєва (1879-1960). Феофілакт, уродженець Городища, служив священиком з 1910 р., у 1948 р. став єпископом Ростовським із чернечим ім’ям Флавіан, а у 1952 р. у сані архієпископа очолив Російську старообрядницьку церкву. Ставши архієреєм, Флавіан сам або разом з єпископом Ростовським Інокентієм постійно відвідував рідне село на великі релігійні свята й у престольні дні. Окрім Городища та Оріхівки старообрядці жили також в інших місцях області. Ними порушувалися клопотання про заснування громад і надання їм приміщень для молитовень. З подібними проханнями до облвиконкому зверталися у 1949 р. старовіри Луганська, а у 1974 р. Красного Луча. Однак влада їм відмовила.
Інші православні течії[ред. | ред. код]
- Луганські громади ПЦУ: Луганська і Донецько-Слов'янська єпархії
- Луганські громади УПЦ (МП)
- Луганські громади ІПЦ
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Форостюк О. Луганщина релігійна. — Луганськ: Світлиця, 2004.