Степанянц Сурен Аванесович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степанянц Сурен Аванесович
Народився 17 грудня 1912(1912-12-17)
Гадрут, Джебраїльський повітd, Єлизаветпольська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер 21 листопада 1979(1979-11-21) (66 років)
Бердянськ, Запорізька область, Українська РСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Alma mater Азербайджанська державна нафтова академія (1935)
Заклад Азовські мастила і оливи
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів орден «Знак Пошани» медаль «За трудову доблесть»

Сурен Аванесович Степанянц (нар. 17 грудня 1912, Гадрут — пом. 21 листопада 1979, Бердянськ) — директор Бердянського дослідного нафтомаслозаводу, Герой Соціалістичної Праці.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 17 грудня 1912 року в селі Гадруті (нині Ходжавендський район Азербайджану) у сім'ї кравця. Вірменин. Закінчив неповну середню школу. 1927 року його сім'я переїхала до Баку. Там працював на Бакинському крекінг-заводі помічником оператора, закінчив вечірню школу та у 1935 році — вечірній факультет Азербайджанського індустріального інституту[1].

З 1935 року працював на Одеському крекінгу-заводі оператором, начальник цеху термічного крекінгу. У 1940 році був переведений до Московського крекінг-заводу на посаду начальника цеху термічного крекінгу[1]. Працював на ньому протягом усієї німецько-радянської війни. У 1943 році під час гасіння пожежі на заводі отримав сильні опіки і кілька місяців лежав у шпиталі, потім знову повернувся на завод.

З червня 1947 року і до кінця життя — директор Осипенківського солідолового заводу № 276 (з 1958 року — Бердянський дослідний нафтомаслозавод)[1]. За час його керівництва, підприємство у 1960-х роках стало передовим у своєму сегменті, покриваючи до 55 % потреб СРСР у мастильній продукції. Одночасно приділяв велику увагу соціально-культурним питанням. Досягнув повного переселення робітників заводу з бараків та землянок до впорядкованих квартир, за сприяння заводу будувалися школи, дитячі садки, Будинок культури, санаторій-профілакторій, піонерський табір та інші об'єкти. 1971 року завод був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Був автором серії наукових праць і патентів на винаходи. Член КПРС. Обирався депутатом Бердянської міської ради[1].

Надгробний пам'ятник.

Помер у Бердянську 21 листопада 1979 року[1]. Похований у Бердянську на Міському цвинтарі № 1 (46°45′56″ пн. ш. 36°46′37″ сх. д. / 46.7657944° пн. ш. 36.7771722° сх. д. / 46.7657944; 36.7771722).

Відзнаки[ред. | ред. код]

Вшанування[ред. | ред. код]

У Бердянську:

  • у 2001 році встановлена меморіальна дошка на будинку, в якому жив Герой;
  • у 2006 році встановлена меморіальна дошка на прохідній АТ «АЗМОЛ»;
  • у 2013 році встановлено пам'ятний знак.

На його честь названо одну з вулиць Бердянська.

Примітки[ред. | ред. код]