Товариство «Перелітні птахи»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У темах

Бароко
Війни
Література бароко
Архітектура бароко
Живопис бароко
Барокова музика
Театр бароко
Барокова філософія
Сейченто
Українське бароко
Бароко в Україні
Необароко

Періодизація

Раннє бароко
Розвинене бароко
Пізнє бароко

Невідомий художник. "Посвята в товариство «Перелітні птахи», 1660 рік, Державний музей (Амстердам)

Bentvueghels (дан.), укр. «Перелітні птахи» — товариство іноземних художників, що прибули в католицький Рим з північних країн (переважно протестантських) з метою знайомства зі скарбами мистецтва, з метою удосконалення власної майстерності.

Історичні дані

[ред. | ред. код]
Корнеліс ван Пуленбург. «Римський Форум у 1620 році», 1620, Лувр, Париж.

Товариство «Перелітні птахи» було соціальною організацією іноземних художників (часто протестантів) в чужому соціальному та релігійному оточенні в папській столиці. Його мета — обмін ідеями та інформацією, важливою для виживання в католицькому Римі, товариська підтримка колег на час перебування в Римі (іноді матеріальна і юридична на випадок конфліктів), захист власних прав від папської академії Св. Луки, де гуртувались італійські митці—конкуренти. Товариство «Перелітні птахи» було автономною, незалежною організацією від папської академії Св. Луки і як неприбуткова організація — не сплачувала податків папській адміністрації. Бо важко заробляли гроші на продажу власних робіт. Хоча відомі нечасті випадки, коли художник був членом обох спілок (голландець Пітер ван Лар).

Часовий проміжок існування товариства — від 1620 до 1720 року, коли за наказом папи римського опозиційне товариство художників-іноземців було остаточно ліквідоване.

Фаховий склад

[ред. | ред. код]
Санта Марія дель Пополо, гравюра 1625 року
Пітер ван Лар. «Художники товариства «Перелітні птахи» в італійській таверні», малюнок 1625 р.

Дещо незвичною особливістю товариства художників був його фаховий склад. Окрім живописців товариство залучало представників і інших професій, серед яких — гравери, скульптори, іноді цирюльники, ювеліри і навіть поети.

Товариство обслуговувало потреби художників, що гуртувались в північній частині Риму навколо церков Санта Марія дель Пополо та Сан Лоренцо ін Лучіна неподалік пагорбу Пінчіо. Ще не виробились остаточні традиції товариства, ще не ведуть записів чи протоколів зустрічей, ще не має власного писаря і власного архіву бадьоре товариство митців, здатних реготати, необережно жартувати, залити пельку і розмалювати карикатурами стіни чергової таверни. За попередніми підрахунками через товариство в Римі пройшло десь чотириста вісімдесят (480) митців. Невеличкий і незвичний протокол таки був — ним стала стіна в римській церкві Санта-Констанца. На ній і викарбувані імена неофітів, що прийняті до товариства. Але там не всі, тобто перелік — неповний. Ці стародавні графіті та спогади художників у мемуарах — єдиний архів товариства.

Традиція посвяти

[ред. | ред. код]

Неофіти проходили ритуал ініціації. Члени товариства перевдягались у тоги-простирадла, одягали вінки на голови, аби представляти богів на жартівливому «Олімпі». Посвята іноді тривала цілу добу, переростаючи в нешляхетний бенкет з криками і витівками. Новачок мав пригощати вином усе товариство і отримував нове ім'я-прізвисько. Зазвичай це були імена античних богів чи міфічних героїв, тим паче що їх було багато (Гектор, Амур, Мелеагр, Кефал, Орфей, Пірам). Деякі з псевдонімів були вкрай нешляхетні. Вакхічні посвяти закінчувалися ходою до церкви Санта-Констанца, яку члени товариства вважали античним храмом Вакха, практично свого покровителя. Храм мав саркофаг з вакхічними рельєфами, який так полюбляли члени товариства. Вино пилося вже біля античного саркофага, який пізніше з міркувань безпеки і збереження передали у Ватикан.

Сцену посвяти неофіта в товариство і подав невідомий художник в картині 1660 року, що зберігає нині Державний музей (Амстердам). Так, в реальній посвяті Зандрарта брали участь німці і французи, фламандці і італійці. Голландський художник Корнеліс де Брейн теж зробив опис ритуалу посвяти, що мав пройти у 1674 році, а потім зробив серію гравюр, яку оприлюднив у 1698 році.

Стосунки «перелітних птахів» і академії Св. Луки

[ред. | ред. код]

Стосунки між «перелітними птахами» і членами академії Св. Луки (за якою стояли папа римський і його уряд) були досить непрості. Якщо приборкати італійських майстрів удавалося, «купуючи» їх покору офіційними замовами чи меценатством, «купуючи» офіційним визнанням через членство в академії, то з «перелітними птахами» цього не вийшло. Наступ на них провів вже могутній папа римський Урбан VIII, понтифік у 16231644 роках. Спроби обтяження папою художників-іноземців податками, як і членів академії Св. Луки, призвели до потужного спротиву. Він розтягся на роки і кінець кінцем Академія Сан Лука програла. Це була значна поразка академії, що намагалася заборонити продаж картин художників-іноземців просто на вулицях Риму. Іноземці відвоювали власне право продати твір і хоч щось заробити на життя без додаткового податку, адже картина — це не цегла на поточному виробництві. Автономність товариства не завжди переростала у відкритий спротив, випадки якого теж були. Інакше б товариство здебільшого художників-протестантів не проіснувало в католицькому оточенні сто років. Але їх чужерідність, автономність відчувалась роками. Край цьому «казакуванню» непідкорених художників-іноземців і поклав рішучий наказ папи римського Климента ХІ про розпуск товариства у 1720 році. На жаль, ніхто не поклопотався про створення архіву товариства чи про створення повного списку його членів.

Представники художнього товариства

[ред. | ред. код]
Корнеліс ван Пуленбург
Йоган Шенфельд «Молоді художники замальовують руїни в Римі», до 1635, Галерея німецького бароко (Аугсбург)

Засновниками товариства вважають голландських пейзажистів Корнеліса ван Пуленбурга та Бартоломеуса Бренберга. Поряд з ними був і Паулюс Бор, що прибув у Рим з міста Амерсфорт. Відома активна участь в товаристві і художника Пітера ван Лара, що брав в ньому участь з 1625 року, вже після заснування товариства.

Членом товариства був і німецький художник Йоахим фон Зандрарт, що довгий час жив і працював у Нідерландах. Зандарт відрізнявся від решти митців гострим відчуттям плину часу, його незворотності і руйнівності. Аби добре втримати в пам'яті події і людей, з якими того зіштовхнула доля в Італії, почав створювати портрети митців. Завдяки йому збережені чи не єдині портретні зображення низки майстрів товариства «Перелітні птахи», серед яких Пітер ван Лар, Клод Лоррен та інші. Чомусь ніхто не поспішав створити портретну галерею членів товариства. Саме він залишив документально точні спогади про товариство під час свого перебування в Римі.

Списки художників, що входили в товариство «Перелітні птахи» почав створювати і художник Вінсент ван де Вінне (1628–1702). Сина художника Лоренса відвідав гравер і історіограф Арнольд Гаубракен. Лоренс ван де Вінне радився з батьком і зберіг його архів. Гаубракен переніс його звістки (і списки) до власного твору з життєписами нідерландських митців.

Якоб Фердинанд Фут. «Гортензія Манчіні», 1675

Вибрані портрети представників товариства

[ред. | ред. код]

Вибрані твори митців «Перелітних птахів»

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Товариство «Перелітні птахи»

Пітер ван Лар. " Художник і Смерть ", 1639, Нью-Йорк, прив. збірка
  • Cécile Michaud, Johann Heinrich Schönfeld: un peintre allemand du XVIIe siècle en Italie, Martin Meidenbauer Verlagsbuchhandlung, Monaco di Baviera, 2006
  • Pamela H. Smith, The body of the artisan: art and experience in the scientific revolution, The University of Chicago Press, Chicago, 2004, pag.178
  • Charles Callah Perkins, John Denison Champlin, Cyclopedia of Painters and Paintings, 2009, pag.253
  • Johann Joachim Winckelmann, Jean Baptiste Louis Georges Seroux d'Agincourt, Storia della scultura dal suo risorgimento in Italia fino al secolo di Canova, vol.V, Fratelli Giachetti, Prato, 1825, pag.518
  • Gustave Staal, Les sociétés badines, bachiques, littéraires et chantantes, vol.II, Parigi, 1867, pag.211
  • Michael Bryan, Dictionary of painters and engravers, biographical and critical, H.G.Bohn, Londra, 1849, pag.125
  • Shearjashub Spooner, A biographical history of the fine arts: being Memoirs of the lives and works of eminent painters, engravers, sculptors and architects, J.W.Bouton, New York, 1865, pag.349-350