Францішек Красінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Францішек Красінський
пол. Franciszek Krasiński
Герб
Герб
Краківський єпископ
1572 — 1577
Конфесія: католицтво
Церква: римо-католицька церква
Попередник: Філіп Паднєвський
Наступник: Пйотр Мишковський
 
Альма-матер: Болонський університет, Віттенберзький університет Лейкореяd, Ягеллонський університет і Римський університет ла Сапієнца
Діяльність: письменник, католицький священник, державний діяч, посадова особа, католицький єпископ
Народження: 20 квітня 1525
Красне, Ґміна Красне, Пшасниський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща
Смерть: 26 березня 1577 (51 рік)
Бодзентин, Келецький повіт, Свентокшиське воєводство, Республіка Польща
Династія: Красінські гербу Слєповрон
Батько: Ян Анджей Красінський
Посада: канонік луцький, ловицький, краківський, ґнєзненський, плоцький; архідияконом каліський, варшавський; пробст плоцький, ломжинський; королівський секретар, підканцлер коронний

CMNS: Францішек Красінський у Вікісховищі

Францішек Красінський гербу Слєповрон (нар. 10 квітня 1525, Красне — пом. 16 березня 1577, Бодзентин) — польський римо-католицький і державний діяч, дипломат; краківський єпископ (15721577), секретар королівський (15601569), підканцлер коронний (15691574).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Родина

[ред. | ред. код]

Францішек народився 10 квітня[1] 1525 року, імовірно у селі Красне[2], у сім'ї стольника цеханувського Яна Анджея Красінського та Катажини Мроковської з Мурованого Мнішева[3], яка, можливо, походила з роду Мішевських гербу Любич[4]). Мав 4 братів і 4 сестри: секретаря королівського і архідиякона краківського Станіслава[pl], суддю земського цеханувського Анджея[pl], каноніка краківського і кустоса крушвицького Миколая й каштеляна серпцького Войцеха[5]; Анну — дружину Пйотра Шидловського, Барбару — дружину Лукаша Коморовського, Дороту — дружину Якуба Пченського та Станіслава Бжеського, Евфемію — дружину Станіслава Лосовського. Був протектором своїх племінників (синів брата Анджея) — секретаря королівського Яна Анджея, каштеляна цеханувського Францішека та воєводи плоцького Станіслава[pl]. Завдяки ньому останні отримали ґрунтовну гуманістичну освіту[6]. Францішек був також родичем примаса Миколая Дзєжґовського[pl][4], у котрого був секретарем[7].

Навчання

[ред. | ред. код]

Початкову освіту здобув у гімназії в Зґожельці, потім навчався під керівництвом Філіппа Меланхтона у Віттенберзькому університеті, звідки, за порадою єпископа Дзєжґовського, звільнився. 1541 року вступив до Краківського університету, пізніше поїхав до Італії, де навчався у Болонському, а 4 червня 1551 року у Римському університеті[7] став доктором обох прав[4][8]

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

1560 року Францішек Красінський став за протекції примаса Яна Пшерембського секретарем короля Сигізмунда Августа. Виконував дипломатичні функції, зокрема у Відні, де перебував при дворі імператора Священної Римської імперії як посол[9] протягом 15651568 років. На Сеймі у Любліні в січні 1569 року здобув уряд підканцлера коронного, який обіймав до 1574 року[10]. Красінський, керуючи меншою королівською канцелярією, здійснював великий вплив на державні справи, зокрема розгорнув активну діяльність щодо розробки документів Люблінської унії 1569 року, сприяв прилученню до Корони Підляшшя і Волині, врешті був підписантом всіх документів[11]. Його співробітниками і помічниками у канцелярії були його рідний брат Станіслав, Анджей Патрицій Нідецький[pl] і Мартін Кромер[8].

Церковна кар'єра

[ред. | ред. код]

Протягом життя Францішек Красінський займав ряд церковних посад. У першій половині 1550-х років був секретарем примаса Миколая Дзєжґовського, одночасно був архідияконом каліським, каноніком луцьким і ловицьким[8]. 1555 року став каноніком краківським, 1556 року — ґнєзненським. Брав участь у синоді у Варшаві 1561 року як представник ґнєзненської капітули[12], також представляв капітулу на сеймах 1557 і 1561 років. Виступав посередником у Римі у 1555 і 1558 роках між польською церковною ієрархією та папською курією. Співпрацював зі Станіславом Гозієм, якому допомагав у виданні його magnum opus — «Confessio fidei catholicae christiana» у Венеції[8].

Був також пробстом плоцької катедральної капітули (15681574)[13], каноніком плоцьким[14], 1569 року став також архідияконом варшавським, 1570 року — пробстом ломжинським[8].

2 червня 1572 року отримав папську провізію на єпископа краківського, обійняв цю посаду 10 липня. Упродовж перших двох років він поєднував цю посаду з урядом пробста плоцької капітули. Критикував папську інквізицію та постанови Тридентського собору. Ставився толерантно до іновірців[15]. Всупереч тиску нунціатури та всього єпископату, він був єдиним польським єпископом, який підписав акт Варшавської конфедерації 1573 року[16], акт свободи совісті 1573 року, який легалізував свободу віросповідання у Речі Посполитій, надав формальних прав протестантизму. За цей вчинок він отримав хвилю критики та обурення, догану краківської капітули за свою поведінку та заклик проявляти більшу рішучість у справах віри. Будучи краківським єпископом, він видав статути, які організовували діяльність краківської капітули, підтримував розвиток і діяльність благодійних закладів (так званих «благочестивих банків») і розвиток осадництва на єпископських землях «держави Мушинської» (мушинського староства)[8].

Красінський брав участь у з'їзді в Книшині 31 серпня 1572 року[17]. 1573 року затвердив елекцію Генріха III польським королем[18]. Був учасником з'їзду у Стенжиці 1575 року[19]. Цього ж року підписав вільну елекцію імператора Священної Римської імперії Максиміліана II[20].

Будучи хворим на туберкульоз, він часто зупинявся в замку краківських єпископів у Бодзентині. Там він і помер 16 березня 1577 року, згідно з заповітом був похований у місцевому костелі Успіння Пресвятої Богородиці та святого Станіслава, де й досі зберігся його пам'ятник роботи майстерні Джеронімо Канавезі.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bishop Franciszek Krasiński (catholic-hierarchy.org)
  2. Krasiński Franciszek, [w:] Wielka Encyklopedia PWN, Jan Wojnowski (red.), t. 14, Warszawa: Wydaw. Naukowe PWN, 2003, s. 542, ISBN 83-01-13793-2, ISBN 83-01-13357-0, OCLC 830466204
  3. T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114. ISBN 83-02-06429-7.
  4. а б в T. Żebrowski, Proboszczowie kościoła parafialnego w Łomży, a następnie prepozyci kościoła parafialnego Świętych Michała Archanioła i Jana Chrzciciela do początku XIX wieku, «Studia Płockie», t. XXXI (2003), s. 197. ISSN 0137-4362.
  5. T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 113—114, 118. ISBN 83-02-06429-7.
  6. T. Zielińska, Poczet polskich rodów arystokratycznych, Poznań 1997, s. 118—119. ISBN 83-02-06429-7.
  7. а б P. Nitecki, Biskupi kościoła w Polsce: w latach 965—1999. Słownik biograficzny, Wyd. II, Warszawa 2000, szpalta 225—226. ISBN 83-211-1311-7.
  8. а б в г д е Wacław Urban. Franciszek Krasiński H. Ślepowron. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  9. Rocznik Służby Zagranicznej Rzeczypospolitej Polskiej według stanu na 1 kwietnia 1938, Warszawa 1938, s. 42.
  10. Urzędnicy dawnej Rzeczypospolitej XII—XVIII wieku: spisy. T. X, Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV—XVIII wieku: spisy / pod red. Antoniego Gąsiorowskiego ; oprac. Krzysztof Chłapowski [et al] ; Polska Akademia Nauk. Biblioteka Kórnicka. Instytut Historii. Kórnik: Biblioteka Kórnicka, 1992, s. 109.
  11. Volumina Legum, t. II, Petersburg 1859, s. 88.
  12. Wojciech Góralski, Synod prowincjonalny warszawski z 1561 r., w: Prawo Kanoniczne: kwartalnik prawno-historyczny 28/3-4, 1985, s. 208.
  13. Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 354.
  14. Antoni Julian Nowowiejski, Płock: monografia historyczna / napisana podczas wojny wszechświatowej i wydrukowana w roku 1930, Płock [1931], s. 333.
  15. Marek Borucki, Jak w dawnej Polsce królów obierano. Warszawa 1976, s.190.
  16. Paweł Jasienica, Rzeczpospolita Obojga Narodów. Srebrny Wiek, PIW Warszawa 1982, s. 42.
  17. Karol Sienkiewicz, Skarbiec historii polskiej. t. II, Paryż 1840, s. 40.
  18. Świętosława Orzelskiego bezkrólewia ksiąg ośmioro 1572—1576, Kraków 1917, s. 149.
  19. Paweł Rybak, Zjazd Szlachty w Stężycy (Maj–Czerwiec 1575 r.). Na tle drugiego bezkrólewia, Toruń 2002, s. 203.
  20. Leszek Kieniewicz, Senat za Stefana Batorego, Warszawa 2000, s. 299.

Посилання

[ред. | ред. код]