У кваліфікаційному раунді чемпіонату світу з футболу 1970 року 68 збірних змагалася за 14 місць у фінальній частині футбольної світової першості. Ще чотирьом збірним було відмовлено в участі, а одну дискваліфіковано. Ще дві команди, господарі турніру збірна Мексики і діючий чемпіон світу збірна Англії, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.
Уперше представники африканської КАФ з одного боку та азійської (АФК) і океанської (ОФК) конфедерацій проводили окремі кваліфікаційні турніри, відповідно маючи гарантоване представництво у фінальній частині чемпіонату світу.
16 місць, передбачених у фінальній частині світової першості 1970 року були розподілені між континентальними конфедераціями наступним чином:
Європа (УЄФА): 9 місць, включаючи гарантоване місце збірної Англії. За решту 8 місць змагалися 29 команд.
Південна Америка (КОНМЕБОЛ): 3 місця, за які змагалися 10 команд.
Північна, Центральна Америка та Кариби (КОНКАКАФ): 2 місця, включаючи гарантоване місце Мексики. За другу путівку змагалися 12 команд.
Загалом позмагатися за вісім місць у фінальній частині чемпіонату від УЄФА висловили бажання команди з 30 країн. Заявку одієї з них, збірної Албанії, було відхилено.
Решту 29 команд-учасниць кваліфікаційного турніру було розподілено між вісьмома групами, по чотири або три команди. Переможець змагання у кожній із груп здобував право участі у фінальній частині світової першості.
Десять команд-учасниць відбору змагалися за три путівки до фінальної частини чемпіонату світу і були розподілені між двома групами по три команди у кожній і однією групою з чотирма учасниками. Переможець кожної групи виходив до фінальної частини світової першості.
Уперше, і наразі востаннє, в історії збірна Аргентини брала участь у відбірковому турніру на світову першість і не подолала його.
Заявки на у участь у кваліфікаційного раунді подали 13 збірних, яки мали визначити між собою єдиного учасника фінальної частини чемпіонату світу. Ще один представник конфедерації, збірна Мексики отримала місце на футбольній першості автоматично як команда-господар.
Заявку збірної Куби було відхилено, решта 12 команд розіграли між собою путівку на чемпіонат світу у три раундах — першому, з якого проходили далі переможці чотирьох груп із трьох команд у кожній, півфінальному і фінальному.
Путівку на чемпіонат світу уперше у своїй історія здобула збірна Сальвадору, яка здолала у додатковому матчі фінального раунду збірну Гаїті завдяки єдиному голу, забитому у додатковий час гри. Протистояння збірних Сальвадору і Гондурасу на стадії півфіналів відбору стало каталізатором збройного конфлікту між країнами відомого як Футбольна війна.
Сальвадор і Гондурас виграли свої домашні ігри, набравши однакову кількість очок, тож було призначено додаткову гру на нейтральному полі для визначення учасника фінального раунду.
Сальвадор і Гаїті виграли гостьові ігри, набравши однакову кількість очок, тож було призначено додаткову гру на нейтральному полі для визначення переможця кваліфікаційного раунду і, відповідно, учасника фінальної частини чемпіонату світу.
Уперше Африка отримала гарантоване місце у фінальній частині чемпіонату світу, що стало реакцією ФІФА на бойкот відбору на попередню світову першість африканськими командами через наявність квоти лише в одне місце у фінальній частині для всіх країн Африки, Азії та Океанії[2].
Загалом позмагатися за єдину путівку на світовий чемпіонат висловили бажання 13 африканських команд, однак заявки збірних Гвінеї і Заїру були відхилені ФІФА.
Формат турніру для 11 збірних, допущених до кваліфікаціного раунду в конфедерації КАФ, складався із трьох раундів:
Перший раунд: Гана отримала автоматичний прохід до Другого раунду, решту ж 10 команд було розподілено на п'ять пар, у кожній з яких визначалося по одному учаснику Другого раунду за сумою двох ігор, по одній на полі кожного із суперників.
Другий раунд: шість команд-учасниць розподілялися на три пари, у кожній з яких визначалося по одному учаснику Фінального раунду за сумою двох ігор, по одній на полі кожного із суперників.
Фіанльний раунд: три команди-учасниці змагалися за круговою системою. Кожна із команд грала із суперниками по руанду по дві гри, одній вдома і одній на виїзді. Переможець групового змагання виходив до фінальної частини чемпіонату світу.
Переможцем відбору стала збірна Марокко, здобувши свою першу путівку на світову першість і ставши другою в історії африканською командою-учасником головного футбольного турніру світу (після участі збірна Єгипту у ЧС-1934).
За єдину путівку до фінальної частини чемпіонату світу бажання поборотися висловили загалом шість команд азійської конфедерації АФК і конфедерації Австралії й Океанії (ОФК). Разом з ними змагалася африканська збірна Родезії, футбольна федерації не входила до КАФ, через що команда не могла брати участі у відборі, що проводився цією африканською конфедерацією.
Кваліфікаційний турнір проходив у три раунди:
У першому раунді три команди, збірні Австралії, Південної Кореї та Японії грали між собою груповий турнір на полях Південної Кореї, за результататми якого визначався один учасник Другого раунду.
У Другому раунді преможець Першого раунду приєднувався до збірних Ізраїлю, Нової Зеландії та Родезії задля визначення двох учасників Фінального раунду. Змагання відбувалося у двох групах по дві команди у кожній. Переможці груп виходили до Фінального раунду.
У Фінальному раунді дві команди-учасниці грали між собою дві гри, по одній вдома та у гостях, за результатами яких і визначався учасник Фінальної частини чемпіонату світу 1970 року.
Єдиний представник Азії і Океанії на попередньому чемпіонату світу, збірна КНДР, мала б починати відбірковий турнір з Другого раунду, проте відмовилася від участі з політичних причин через необхідність змагатися зі збірною Ізраїлю. Саме ізраїльська команда стала аврешті-решт переможцем кваліфікаційного турніру і уперше (і наразі востаннє) здобула право участі у фінальній частині першості світу.
↑Чехословаччина і Угорщина фінішували з однаковою кількістю очок, і для визначення учасника фінальної частини чемпіонату світу було проведено гру плей-оф. Цей матч виграла Чехословаччина і стала переможцем групи.
.svg){kind=small}
Тостао (10 голів)
Мексика
Англія
Бельгія
Уругвай
Бразилія
Перу
Сальвадор
Швеція
ФРН
Марокко
СРСР
Румунія
Італія
Чехословаччина
Болгарія
Ізраїль
Болівія
Аргентина
Парагвай
Колумбія
Венесуела
Чилі
Еквадор
США
Канада
Бермудські Острови
Гаїті
Гватемала
Тринідад і Тобаго
Гондурас
Коста-Рика
Ямайка
Нідерландська Гвіана
Нідерландські Антильські острови
8', 28'
Судан[3]
Сенегал
Туніс
Камерун
Ефіопія
Австралія
Південно-Африканський Союз
Японія
Родезія
Нова Зеландія
Північна Корея
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
