Otaria (1935)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Отаріа»
Otaria
Типова схема підводних човнів типу «Глауко»
Служба
Тип/клас великий океанський Підводний човен типу «Глауко»
Держава прапора Королівство Італія
Належність  Королівські військово-морські сили Італії
Порт приписки Таранто
Неаполь
Корабельня Італія CRDA, Трієст
Закладено 17 листопада 1933
Спущено на воду 20 березня 1935
Введено в експлуатацію 20 жовтня 1935
На службі 19351948
Статус 1 лютого 1948 року списаний на брухт
Бойовий досвід Громадянська війна в Іспанії
Друга світова війна
Середземномор'я
* Операція «Гарпун»
Битва за Атлантику
* «Перший щасливий час»
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1071 тонна (надводна)
1326 тонн (підводна)
Довжина 73 м
Ширина 7,2 м
Висота 5,12 м
Технічні дані
Рухова установка Дизель-електрична:
2 × дизельних двигуни FIAT
2 × електродвигуни CRDA
Гвинти 2
Потужність 3000 к. с. (дизельних двигуни)
1200 к. с. (електродвигун)
Швидкість 17 вузлів (30 км/год) (надводна)
8 вузлів (15 км/год) (підводна)
Дальність плавання 9760 миль (18080 км) на швидкості 8 вузлів у надводному положенні
110 миль (200 км) на швидкості 3 вузли (5,6 км/год) у підводному положенні
Екіпаж 58 офіцерів та матросів
Озброєння
Артилерія 1 × 100-мм гармата OTO Mod. 1928
Торпедно-мінне озброєння 8 × 533-мм торпедних апаратів
16 торпед
Зенітне озброєння 2 × 13,2-мм зенітних кулемети Breda Model 1931

«Отаріа» (італ. Otaria) — військовий корабель, великий океанський підводний човен типу «Глауко» Королівських ВМС Італії за часів Другої світової війни.

«Отаріа» був закладений 17 листопада 1933 року на верфі компанії Cantieri Riuniti dell'Adriatico у Трієсті. 20 березня 1935 року він був спущений на воду, а 20 жовтня 1935 року увійшов до складу Королівських ВМС Італії. За час служби човен здійснив 14 бойових походів (6 в Атлантиці та 8 у Середземному морі), 14 місій з перекидання військ, 4 — транспортування та 101 — навчальну, пропливши лише в Середземному морі 14 439 миль на поверхні та 1355 під водою.

Історія

[ред. | ред. код]

«Отаріа» був закладений CRDA на своїй верфі в Трієсті на замовлення португальського флоту, але його придбали італійці, коли Португалія скасувала замовлення. Під час Громадянської війни в Іспанії він намагався торпедувати республіканський есмінець у Картахені, але промахнулась, коли торпеда вибухнула, урізавшись у мол.

У вересні 1940 року до французького Бордо на базу BETASOM почали прибувати італійські підводні човни, яких незабаром стало 27[Прим. 1], котрі незабаром приєдналися до німецьких підводних човнів у полюванні на судноплавство союзників; поступово їхнє число збільшиться до 32. Вони зробили вагомий внесок у битву за Атлантику, попри те, що командувач підводного флоту ВМС Німеччини адмірал Карл Деніц відгукнувся про італійських підводників: «недостатньо дисципліновані» і «не в змозі залишатися спокійним перед лицем ворога»[1].

У другій половині травня 1942 року «Отарія», «Ладзаро Моченіго» і «Дессе» опинилися на шляху британського З'єднання Н, яке брало участь в операції LB (доставка винищувачів «Спітфайр» на Мальту), у складі авіаносців «Ігл» та «Аргус», легкого крейсера «Карібдіс» і есмінців «Партрідж», «Ітіруєль», «Антилоуп», «Вішарт», «Ресле» і «Весткотт». Лише «Моченіго» вдалося зайняти зручну для атаки позицію, але жодна з трьох торпед, випущених у бік крейсера «Карібдіс», не влучила. Через місяць «Отарія» опинився в групі італійських підводних човнів, що діяли на північ від Алжиру та навколо Мальти, намагаючись перешкодити британцям провести операцію «Гарпун», але корабель не мав бойового контакту з противником.

У липні підводні човни «Отарія» та «Емо», які патрулювали на південь від Балеарських островів, не змогли запобігти черговій доставці «Спітфайрів» з'єднанням H на Мальту, включаючи авіаносець «Ігл», крейсери «Карібдіс» і «Каїр» і п'ять есмінців. Також у серпні човен разом із 17 іншими італійськими підводними човнами діяв у водах між Балеарськими островами та узбережжям Африки, а також між Тунісом і Сицилією, щоб протистояти великій партії поставок на Мальту (операція «П'єдестал»).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Виноски
Джерела
  1. First Happy Time. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 12 квітня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Bagnasco, Erminio (1977). Submarines of World War Two. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-962-6.
  • Brescia, Maurizio (2012). Mussolini's Navy: A Reference Guide to the Regina Marina 1930–45. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-544-8.
  • Luis de la Sierra, La guerra navale nel Mediterraneo: 1940—1943, Milano, Mursia, 1998. ISBN 88-425-2377-1