Алессандро Баццані (сценограф)
| Алессандро Баццані | |
|---|---|
| Псевдо | Bazzanone |
| Народився |
1846[2][3][1] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[1] |
| Помер |
5 жовтня 1911[1] Рим, Італія[1] |
| Країна |
_crowned.svg){kind=small} Королівство Італія |
| Діяльність | художник, сценограф |
Алесса́ндро Бацца́ні (італ. Alessandro Bazzani; Одеса, 1846 рік — Рим, 1911 рік) — італійський сценограф.
Біографія[ред. | ред. код]
Алессандро Баццані народився в Одесі в 1846 році в сім'ї художника-постановника Карло Поцці.[4] У 1866 та 1867 роках з політичних мотивів був арештований.[5] У 1871–1872 роках разом з драматургом П'єтро Косса підготував низку вистав і досяг успіху.[4][5][6] Він проживав на Янікулу, де й помер 5 жовтня 1911 року.
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Стиль Баццані зазнав впливу пізнього романтизму, але Косса надихнув його на більш точний реалізм, що передбачав копіювання реальності шляхом додавання елементів уяви.
Співпраця з драматургом П'єтро Косса[ред. | ред. код]
Початком кар'єри була вистава драматурга Косса «Нерон», після якої створив сцени для «Кола ді Рієнцо» ( 1873–1874); Мессаліна, (1876); Борджіа (1878); Сесілія (1879–1880 ).[5] Згодом Косса написав свою останню оперу «Ariosto e gli Estensi» (1874 рік), але через кілька років автор помер, і Баццані став офіційним сценографом урочистостей, що проходили в 1881–1882 роках. Одночасно зі спільною діяльністю з П'єтро Косса Баццані співпрацював з оперним театром з 1874 року. З 1876 року до 1888 року Баццані безперервно співпрацював з театром «Аполлон», створюючи сцени для однієї або двох дій.
В останні десятиліття дев'ятнадцятого століття Баццані працював як з виставами, так і з оперою, а між 1870 і 1894 роками Баццані працював у Римі з найпрестижнішими акторами: Аделаїда Рісторі, Вірджинія Маріні, Ернесто Россі та Ермете Новеллі тощо[4]
Важливими були його декорації для двох знаменитих Теодор Вікторієна Сарду, одну у виконанні Елеонори Дузе (1885), а іншу — Сари Бернар (1889).
Між 1880 і 1884 роками він готував сцени для деяких відомих балетів, таких як «Карло спойлер» Г. Рота. У 1894 році сценарист переїхав до Генуї де працював у театрах Карла Феліче, Флоренції і Калабрії, Апулії, Тунісу, Кефалонії та Корфу. Після 1896 року співпрацював у театрі Сан-Карло в Неаполі, але смерть сина змусила його повернутися до столиці. У ті роки в постановці поширилася хвиля нововведень, але Баццані не прийняв нових сценографій.. Баццані був у своєму репертуарі у всіх жанрах, які вимагають театри. Він готував сценарії офіційних свят і церемоній, включаючи відкриття статуї Джордано Бруно (1889).[7][8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ http://www.treccani.it/enciclopedia/bazzani-alessandro-detto-il-bazzanone_(Dizionario_Biografico)/
- ↑ Artists of the World Online, Allgemeines Künstlerlexikon Online, AKL Online / Hrsg.: A. Beyer, B. Savoy — B: K. G. Saur Verlag, Verlag Walter de Gruyter, 2009. — ISSN 2750-6088 — doi:10.1515/AKL
- ↑ а б в Alessandro Bazzani. le muse. Т. II. Novara: De Agostini. 1964. с. 133.
- ↑ а б в Alessandro Bazzani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Lettere (1878-1928). Архів оригіналу за 5 травня 2022. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Teatro Sala Umberto. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 5 травня 2022.
- ↑ Teatro Pagani. Архів оригіналу за 30 травня 2019. Процитовано 5 травня 2022.
Література[ред. | ред. код]
- G.Bazzani (1941). Trionfi di uno scenografo romano. Capitolium. Т. XVI. с. 185—194.
- A. Cametti (1938). Il Teatro di Tordinona poi Apollo. Tivoli.
- A. M. Comanducci (1945). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni. Milano.
- A. M. Comanducci (1962). Dizionario illustrato pittori e incisori italiani moderni e contemporanei. Milano.
- A. De Angelis (1938). Scenografi italiane di ieri e di oggi. Roma.
- Enciclopedia dello Spettacolo. Т. II. 1992.
- Clelia Falletti (1971). Lo spazio scenico. Storia dell'arte teatrale. Bulzoni.
- Renato Lori (2007). Scenografia e scenotecnica per il teatro. Roma: Gremese.
- Franco Perrelli (2002). Storia della scenografia. Dall'antichità al Novecento. Roma: Carocci.
- A. Sterlini (1923). Alessandro Bazzani scenografo. Ariccia.
Див. також[ред. | ред. код]
|
