Гендерна сліпота
Гендерна сліпота чи статева сліпота[1] ― це практика свідомого або неусвідомлюваного ігнорування гендеру як важливого чинника взаємодії між людьми. Має місце в усіх галузях суспільного життя: в освіті, бізнесі, законодавстві тощо. Пропаганда ідеї гендерної нейтральності набрала досить помітних форм в суспільному житті Сполучених Штатів, Канади, Великої Британії тощо від середини XX століття. Втім, в Україні про це відомо мало.
В освіті[ред. | ред. код]
Гендерна сліпота в школах спрямована на ігнорування гендерних відмінностей учнів та учениць, що створює несподівані нові форми підґрунтя для посилення традиційно наявної гендерної нерівності[2].
Національна студентська кампанія з питання гендерної сліпоти, заснована в США у 2006 р.[3], висловилася на користь гендерно нейтрального житла в університетському містечку для кращого обслуговування студентів-геїв, лесбійок, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів[4].
В охороні здоров'я[ред. | ред. код]
В деяких країнах, до прикладу, у Великій Британії та Канаді, практикувалися лікарняні палати, не розділені за статтю, що мало суперечливі наслідки[5]. Міністр охорони здоров'я Манітоби Тереза Освальд проводила активну кампанію проти таких приміщень, заявляючи, що якщо людство здатне «посадити ракету на Місяць», то воно спроможеться й знайти спосіб задовольнити запит на окремі палати для чоловіків та жінок[6]. Велика Британія повністю згорнула утримання таких приміщень до 2010 року.
Дехто з західних медичних етиків критикує повернення до практики одностатевих лікарняних палат[6]. Наприклад, Джейкоб М. Еппел, що пропагує змішані лікарняні палати у Сполучених Штатах, пише, що протистояння гендерно змішаним лікарняним палатам випливає із «старомодних забобонів», аргументуючи це таким чином: «Оскільки деякі люди були виховані в страху або неприязні ділитися кімнатою з особою протилежної статі або червоніють від перспективи побачити небажану частину тіла, якщо халат розкриється, ми закріплюємо й увічнюємо це упередження в соціальній політиці[7]».
У законі[ред. | ред. код]
Правовий тест на «пересічну особу» піддається критиці через те, що, попри те, що він є гендерно сліпим, він застосовується в деяких сферах юриспруденції, зокрема, у справах за звинуваченнями у сексуальних домаганнях. Сексуальні домагання, яких зазнають жінки, набагато більше нормалізовані та ендемічні, ніж ті, яких зазнають чоловіки. На підставі цього в американській справі Елісон проти Брейді 924 °F.2d 872 (1991) суд постановив, що «стандарт пересічної особи для гендерної сліпоти, як правило, має чоловічу основу і має тенденцію систематично ігнорувати досвід жінок[8]».
Дослідження[ред. | ред. код]
Результати досліджень, проведених щодо організацій, які пропонують послуги, призначені лише для жінок, показали, що 23 % опитаних заявили, що причина базується на нерівності жінок та бажанні подолати цей дисбаланс; 20 % — що простори для жінок сприяють розвитку та розширенню можливостей жінок; 18 % — що вони надають послуги, які не задовольняються послугами унісекс, і які зосереджуються на конкретних потребах жінок[9].
Дослідження вказують на широку соціальну підтримку варіантів одностатевих послуг. З 1000 опитаних Жіночим ресурсним центром жінок 97 % заявили, що в жінок має бути можливість отримати підтримку лише і саме від жінок, якщо вони стали жертвами сексуального насильства. 57 % зазначили, що вибрали б жіночий тренажерний зал замість змішаного.[10] Одностатеві послуги можуть забезпечити більший комфорт та залучення учасників, які в іншому випадку не брали б участі.[11]
Див. також[ред. | ред. код]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ Bacchi, Carol Lee (2009). Policy. У Essed, P.; Goldberg, D.T.; Kobayashi, A. (ред.). A Companion to Gender Studies. John Wiley & Sons. с. 183. ISBN 978-1-4051-8808-1.
- ↑ Ratcliffe, Krista (2005). Listening Pedagogically. Rhetorical Listening: Identification, Gender, Whiteness. Carbondale: Southern Illinois University Press. с. 134. ISBN 0-8093-2668-X.
- ↑ About. The National Student Genderblind Campaign. Архів оригіналу за 8 April 2013.
- ↑ Redden, Elizabeth (28 грудня 2006). A Room for Jack and Jill. Inside Higher Ed. Архів оригіналу за 8 лютого 2022. Процитовано 7 квітня 2021.
- ↑ Miner, John (17 червня 2010). Shared room sparks rage. London Free Press. Архів оригіналу за 28 січня 2018. Процитовано 7 квітня 2021.
- ↑ а б Bruce Owen, Oswald vows action to stop coed rooms in hospitals, Winnipeg Free Press, 14 May 2010
- ↑ Appel, Jacob M. (18 червня 2010). Are We Ready for Coed Hospital Rooms?. HuffPost. Архів оригіналу за 11 січня 2021. Процитовано 26 квітня 2019.
- ↑ McCammon, Holly J.; Taylor, Verta; Reger, Jo; Einwohner, Rachel L. (ред.). The Oxford Handbook of U.S. Women's Social Movement Activism. с. 204.
- ↑ Women-only services: making the case. A guide for women's organisations (PDF). London, UK: Women's Resource Centre. July 2011. с. 18. Архів оригіналу (PDF) за 11 липня 2018. Процитовано 18 квітня 2018.
- ↑ Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
- ↑ Помилка скрипту: Функції «harvard_core» не існує.
Посилання[ред. | ред. код]
- Визначення [Архівовано 12 квітня 2021 у Wayback Machine.] (англ.) European Institute for Gender Equality