Грета Герман
| Грета Герман | |
|---|---|
| нім. Grete Hermann | |
| Народилася |
2 березня 1901[1][2] Бремен, Німецька імперія |
| Померла |
15 лютого 1984[1] (82 роки) Бремен, ФРН |
| Країна |
.svg){kind=small} Велика Британія Німеччина |
| Діяльність | математик, філософиня, фізик, викладачка університету |
| Alma mater | Геттінгенський університет |
| Галузь | Символьні обчислення, алгебра, абстрактна алгебра, квантова механіка і філософія |
| Заклад |
Леонард Нельсон Q1249070? |
| Вчителі | Еммі Нетер і Едмунд Ландау |
| Партія | Internationaler Sozialistischer Kampfbundd і Соціал-демократична партія Німеччини |
Грета Герман (нім. Grete Hermann, 2 березня 1901, Бремен — 15 квітня 1984, Бремен) — німецька математикиня і філософиня, відома своїми роботами в галузі математики, фізики, філософії та освіти. Особливо відомі її ранні філософські роботи з основ квантової механіки і спростування теореми фон Неймана про відсутність теорії прихованих параметрів, тобто детерміністичної теорії, яка узгоджується зі статистичними прогнозами квантової механіки.
Математичні роботи[ред. | ред. код]
Грета Герман вивчала математику в Геттінгенському університеті під керівництвом Еммі Нетер. У 1926 році вона захистила докторську дисертацію (Die Frage der endlich vielen Schritte in der Theorie der Polynomideale), яка була опублікована в Mathematische Annalen і стала однією з основоположних робіт для комп'ютерної алгебри. Герман описала алгоритми вирішення багатьох завдань загальної алгебри, таких як перевірка належності елемента кільця многочленів цього ідеалу, і дала оцінки складності цих алгоритмів. Її алгоритм примарного розкладу ідеалу використовується дотепер.
Асистент Нельсона[ред. | ред. код]
З 1925 по 1927 рік Грета Герман працювала асистентом Леонарда Нельсона.[3] Разом з Міною Шпехт вони опублікували посмертну роботу Нельсона System der philosophischen und Ethik Pädagogik.
Квантова механіка[ред. | ред. код]
У своїх філософських роботах Герман особливо цікавилася основами фізики. У 1934 році вона переїхала до Лейпцига «в зв'язку з необхідністю узгодження неокантіанської концепції причинності й сучасної квантової механіки».[4] У Лейпцигу відбувся інтенсивний обмін думками за цією темою між Гретою Герман, Карлом фон Вайцзеккером і Вернером Гейзенбергом. У власних роботах того часу Герман приділяла особливу увагу відмінностям між прогнозованістю і причинністю. Пізніше вона опублікувала роботу The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature, яку Гейзенберг назвав «одним з кращих ранніх філософських досліджень нової квантової механіки».[5] У цій роботі Герман приходить до наступного висновку:
Квантова механіка змушує нас […] відкинути припущення абсолютності наших знань про природу і розглядати закон причинності незалежно від цього припущення. Таким чином, квантова механіка зовсім не заперечує закон причинності, але прояснює і відокремлює його від принципів, не обов'язково з ним пов'язанихГрета Герман, The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature[6]
У 1935 році Грета Герман опублікувала статтю, що вказує на явну помилку в доказі фон Неймана, яка претендувала на те, щоб довести неможливість теорії прихованих параметрів для квантової механіки. Ця стаття довгий час залишалась не поміченою фізиками: помилка в доказі була знову знайдена Джоном Беллом в 1966 році, а на пріоритет Грети Герман вказав Макс Джеммер в 1974 році. Дехто з науковців стверджували, що якби критика Герман не залишалася невідомою в ці десятиліття, вона б зробила великий вплив на розвиток квантової механіки; зокрема, вона поставила б під питання прийняття копенгагенської інтерпретації квантової механіки.[7]
Еміграція та пізні роки[ред. | ред. код]
У 1936 році Герман емігрувала в Данію, а пізніше до Франції і Великої Британії. Після закінчення Другої світової війни вона повернулася до Західної Німеччини. Вона була призначена професором філософії та фізики у Педагогічній Вищій школі Бремена. З 1961 по 1978 роки вона очолювала Філософсько-політичну академію[de] — організацію, засновану Нельсоном в 1922 році.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ FemBio database
- ↑ C. L. Herzenberg: Grete Hermann: An early contributor to quantum theory, arXiv:0812.3986
- ↑ Guido Bacciagaluppi, Elise Crull: Heisenberg (and Schrödinger, and Pauli) on hidden variables, On The History Of The Quantum — The HQ2 Special Issue, Studies In History and Philosophy of Science Part B: Studies In History and Philosophy of Modern Physics, vol. 40, no. 4, December 2009, pp. 374—382, 2009, (abstract [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.]), p. 10 [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Elise Crull, Guido Bacciagaluppi: Translation of: W. Heisenberg, Ist eine deterministische Ergänzung der Quantenmechanik möglich?, preprint of May 2, 2011 (to be included in a planned book for CUP with the title «The Einstein Paradox»: The debate on nonlocality and incompleteness in 1935), PhilSci archive (abstract [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.], fulltext [Архівовано 1 червня 2019 у Wayback Machine.]), footnote 5, p. 3
- ↑ Grete Hermann: The foundations of quantum mechanics in the philosophy of nature [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]. Англійський переклад з німецької мови, The Harvard Review of Philosophy VII 1999,
- ↑ Див. Michel Bitbol, Pierre Kerszberg, Jean Petitot: Constituting Objectivity: Transcendental Perspectives on Modern Physics, Springer, 2009, ISBN 978-1-4020-9509-2, p. 331 ff. [Архівовано 18 липня 2014 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Грета Герман
- Grete Henry's "The Значення Behaviour of Study for the Critique of Reason, " Ratio, Volume XV, No. 2, December 1973 [Архівовано 31 травня 2019 у Wayback Machine.].
- Grete Henry-Hermann: Politically minded scientist [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.], F. Kersting — ISBN 978-3-939928-60-7.
|
