Жиричі
| село Жиричі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Волинська область |
| Район | Ковельський район |
| Громада | Ратнівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA07060310110072237 |
| Облікова картка | Жиричі |
| Основні дані | |
| Засноване | 1565 |
| Населення | 2292 [1] |
| Площа | 7,669 км² |
| Поштовий індекс | 44141 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 51°41′05″ пн. ш. 24°24′32″ сх. д. / 51.68472° пн. ш. 24.40889° сх. д.Координати: 51°41′05″ пн. ш. 24°24′32″ сх. д. / 51.68472° пн. ш. 24.40889° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
155 м |
| Відстань до районного центру |
8 км |
| Найближча залізнична станція | Заболоття |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Жиричі, Ратнівський р-н, Волинська обл., 44141 |
| Карта | |
  Жиричі | |
 Жиричі | |
| Мапа | |
| |
Жи́ричі — село в Україні, в Ратнівській селищній громаді Ковельського району Волинської області за 8 км від смт Ратне та за 19 км від залізничної станції Заболоття. Населення згідно з переписом 2001 року становило 4560 жителів[2].
На території села знайдено потужне родовище самородної міді[3].
В селі працює школа 1-3 ст., у якій навчаються близько 400 учнів.
Історія[ред. | ред. код]
Згадується вперше село під назвою Жиржиче (згодом Жириче) у люстрації 1500 року. У цьому році тут було 11 дворищ. 6 чоловік з цього села повинні нести повинність — зазначено в люстрації — працювати на будь-яких роботах в Ратнівському замку. Проживали тут такі поселяни: Гринь, Андрей, Мас, Ігнат, Кикич, Іванич, Хома, Нікон, Гринич, Нелькович.
Переказують, що ця назва пішла від гарних пасовищ і сіножатей, на яких тутешні селяни випасали вдосталь корів, овець, коней. Худоба паслася день і ніч на цих буйних травах і виглядала розкішною. А через те, що трав'яна паша колись тут звалася «жиром» тому й село набрало назву Жирище, а згодом Жиричі.
У документі 1565 року зазначено, що в селі осілих людей є немало, але однак тільки з чотирьох дворищ платять побори, що складаються з меду, двох «колід» вівса, по десять візків сіна, по два півні. Віддавали сир, масло й т.д. У селі було два порожніх дворища, тобто без осілих людей, і чотири менших, з яких бралися і відповідно менші побори.
Натомість відзначено, що рибалок, які мали влітку вільне ловіння малими сітями і вершами є аж сорок три і кожен з них сплачував в рік чиншу по гр. шість.
У 1898 році під час перепису населення зазначено, що в селі є 172 двори, проживає 1391 чол.
Населення в 1970 році становило 2656 чол., в 1997 р. — 2352. Всього тут є 722 індивідуальних господарства, які володіють 844 гектарами землі. Територія сільської ради охоплює 7413 гектарів. Перший голова сільської ради — Менько М. М.
У роки Другої світової війни нацисти в селі розстріляли 57 чол. 139 примусово вивезли в Німеччину, спалили 129 житлових будинків. До регулярної армії було призвано майже 150 чол. З них загинуло 71, у тому числі 23 пропало безвісти. У сімдесятих роках споруджено пам'ятник односельчанам, які не вернулися з фронтів.
У селі 8 осіб реабілітували як таких, що потерпіли від тоталітарного режиму.
Колгосп носив назву «Росія», мав 4527 га землі, у тому числі 1716 га орної, реформоване АПО в 1997 році володіло 3443 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1171 га орної землі.
У селі церковноприходську школу відкрили 9 березня 1887 року. У 1898 році там навчалося 18 хлопчиків. Збереглися в селі дані, що в 1897 році вчителем був Флячинський Леонтій.
Будувалося приміщення школи в 1912 році. Районна газета 11 червня 1963 року сповіщала, що споруджується нове приміщення Жиричівської семирічної школи. Вже виведено зруб, поставлені крокви на даху. Незабаром школу було добудовано.
Нинішнє приміщення побудоване в 1981 році[4][неавторитетне джерело].
Населення[ред. | ред. код]
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2328 осіб, з яких 1125 чоловіків та 1203 жінки.[5]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2278 осіб.[6]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,56 % |
| російська | 0,22 % |
| білоруська | 0,17 % |
| молдовська | 0,04 % |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 26 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Сайт села
- ↑ Наталія Кравчук (09.11.2017). Волинь має мільйони тонн самородної міді!. Високий Замок. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 24 грудня 2019.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 26 квітня 2022.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Волинська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Волинська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 20 жовтня 2019.
Література[ред. | ред. код]
- Жи́ричі // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Волинська область / І.С. Клімаш (голова редколегії тому), 1970 : 747с. — С.600
|
Це незавершена стаття з географії Волинської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
| ||||||||
