Пластичність (психологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пласти́чність — виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Слабкість, неврівноваженість або недостатня рухливість типу нервової системи за належних умов життя та виховання набирають позитивних якостей.

Роль пластичності[ред. | ред. код]

В античності вважали, що діти народжуються з природною схильністю або стилем поведінкової та емоційної реакції на різноманітні фізіологічні, психосоціальні та енергетичні стимули. Ця вроджена біологічна схильність отримала назву "темперамент" і спочатку асоціювалася зі звичайною автоматичною активністю та емоційною реактивністю. Хоча темперамент зазвичай є досить стабільним протягом життя, він може змінюватися під впливом зовнішніх умов.

Натомість інші аспекти особистості, які відрізняють людей від тварин, були згуртовані під загальною назвою "характер". Кант визначав характер як те, що людина навмисно робить із себе. Таким чином, характер визначається як аспект саморегуляції особистості, що включає процеси формування та адаптації реакцій на змінливі умови під впливом особистого, соціального та культурного досвіду.[1]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. — 240 с.


  1. Cloninger, C. Robert; Cloninger, Kevin M.; Zwir, Igor; Keltikangas-Järvinen, Liisa (11 листопада 2019). The complex genetics and biology of human temperament: a review of traditional concepts in relation to new molecular findings. Translational Psychiatry (англ.). Т. 9, № 1. с. 1—21. doi:10.1038/s41398-019-0621-4. ISSN 2158-3188. Процитовано 29 лютого 2024.