Портал:Український кінематограф
Український кінематограф Украї́нський кінемато́граф — цим терміном позначають кіноіндустрію України. У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроєкції. Тоді ж він здійснив перші кінознімання — зафільмував вершників і метальників списів. З 7 листопада до 20 грудня 1893 року в готелі «Франція» (Одеса) демонструвалися ці дві стрічки. 9 січня 1894 винахід демонструвався на 6-му засіданні секції фізики IX з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею[1] У вересні 1896 року в Харкові фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні — майже рік у рік з першим публічним кіносеансом у Парижі — Альфред Федецький влаштував кіносеанс у Харківському оперному театрі. У Львові 13 вересня 1896 розпочались регулярні кіносеанси французьких фільмів у Пасажі Гаусмана (проїзд Крива Липа), що тривали декілька днів. Піонери українського кінематографа початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття 7-й Одеський міжнародний кінофестиваль проходив в Одесі з 15 по 23 липня 2016 року. Стрічку «Маргарита» французького режисера Ксав'є Джаннолі було обрано фільмом відкриття, а стрічку «План Меггі» американської режисерки Ребекки Міллер — фільмом закриття. Ведучою церемоній відкриття та закриття стала акторка та телеведуча Марія Єфросініна. Журі Міжнародного конкурсу очолив британський режисер і сценарист Крістофер Гемптон Володарем Гран-прі «Золотий Дюк», якого визначають за результатами глядацького голосування, став британський фільм «Хто палає, палає, палає…» режисерки Чанії Баттон. Журі Міжнародного конкурсу визнало найкращим фільмом — румунську стрічку «Незаконні» Адріана Сітару, журі Національного конкурсу — стрічку «Гніздо горлиці» Тараса Ткаченка, журі Європейського документального конкурсу — стрічку «У Каліфорнії» Шарля Редона 18 липня 2015 року, по завершенні 6-го Одеського міжнародного кінофестивалю, була оголошена дата проведення 7-го — 15-23 липня 2016 року.::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
 Повнометражні художні фільми України«Украдене щастя» — український художній фільм режисера Юрія Ткаченко, знятий за мотивами однойменної драми Івана Франка у 1984 році на студії «Укртелефільм». Драма Франка переростає у трагедію високої напруги, трагічну притчу про те, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш, так само як не можна зло подолати злом. Дія відбувається наприкінці позаминулого століття у прикарпатському селі. Любили одне одного, клялися у вічній вірності Михайло Гурман і Анна. Але забрали Михайла до цісарської армії, і брати Анни, щоб не ділитися із сестрою посагом, сказали, що загинув Михайло, силою віддали дівчину за наймита Миколу, вкравши у неї не тільки спадщину, а й щастя. Проходять роки. Змирившись з долею, живе Анна, і односельцям сім'я їхня здається щасливою. Але несподівано з'являється...::::::::::::::::читати далі |
| Короткометражні художні фільми України Жовта квітка для месьє Бурійона- українсько-французький короткометражний фільм режисерки Лариси Артюгіної спродюсований французькою асоціацією Cine Fac та українською організацією Wiz-Art. Прем’єра фільму відбулася в Кишеневі 25 травня 2012 року у рамках Фестивалю «Тандем» (Кишинів, Молдова). Французький письменник-антиглобаліст прибуває до Києва на презентацію своєї книжки. В аеропорту «Бориспіль» на нього чекає несподіванка. Замість молодої та симпатичної перекладачки письменника зустрічає її батько – міліціонер з не надто витонченими манерами. Відсутність спільної мови спричиняє комічні ситуації та конфлікти між чоловіками. Втім, несподівано вони знаходять спільну тему. Проєкт фільму було обрано переможцем Українського конкурсу сценаріїв короткометражних фільмів за участю компетентного журі у складі Любомира Госейко, Ігора Мінаєва та продюсерів проєкту.::::::::::::::::читати далі |
| Телесеріали та телевізійні художні фільми України «Оста́нній моска́ль» — український комедійний телесеріал, створений Миколою Куциком і Оленою Васильєвою. Прем'єра відбулась на телеканалі «1+1» 14 квітня 2015 року. Головні ролі в проєкті, режисером якого виступив Семен Горов, зіграли Ігор Скрипко, Юрій Горбунов, Володимир Горянський, Назар Задніпровський і Галина Безрук. За сюжетом, молодий юнак Валера, батько якого переховується від російського слідства та мафії, шукає притулку у свого дядька Івана, що живе в маленькому гуцульському селі Великі Вуйки в Україні.[2] 24 квітня 2015 року стало відомо, що канал «1+1» і «1+1 продакшн» розглядають можливість зйомок продовження серіалу «Останній москаль» і спецпроєктів до нього..::::::::::::::::читати далі |
Анімаційні фільми України «Як козаки́ у футбо́л гра́ли» — мультфільм студії «Київнаукфільм», знятий у 1970, як другий із серії «Все про козаків». Мультфільм розпочинається з того, що козаки чекають прибуття Грая, Ока і Тура з Лондона. Вони розповідають не тільки про місто, а про гру, яку вони там побачили — футбол. І козацький загін починає тренування, задля того, щоб здобути чемпіонський кубок з футболу в Англії. Троє козаків, котрі навчили азів футболу інших, збирають команду і вирушають на Захід. До речі, досить символічним є те, що вони складають зброю. Тобто це означає те, що потрібно припинити військові дії, а перемістити поля битв на футбольні баталії. Козаки грають у трьох країнах Європи — Німеччина, Франція, Англія. Спочатку вони потрапляють у середньовічну Німеччину, де обігрують лицарів у сталевих обладунках, які користуються своєрідним стилем у грі в футбол — шикування «клином» (Panzerkeil) чи «свинею» («Schweinkof»). Існує версія, що козаки грали не з німцями, а зі шведськими вікінгами, яких перемогли з тим самим рахунком, що був зафіксований у грі збірної України проти збірної Швеції на Євро-2012..::::::::::::::::читати далі |
| Документальні фільми України «Зима, що нас змінила» — це цикл документальних фільмів про події, що відбувалися на Євромайдані під час Революції гідності. Спільний проєкт каналу "1+1" ("1+1 Продакшн") та Творчого об'єднання Вавилон'13. Прем’єра циклу на каналі "1+1" відбулася 3 квітня 2014 року до сороковин за вбитими у протистоянні на вулиці Інститутській в Києві. З кінця весни і на початку літа, стрічки почали презентувати у США, що викликало шок у глядачів, які не мають доступу до українських ЗМІ, від побаченого на екрані. Перший фільм «Небесна сотня» з циклу документальних фільмів «Зима, що нас змінила». Досі невідомо, скільки людей входить до Небесної сотні, адже це не тільки ті, кого вбили в центрі Києва в кінці лютого. З початку Євромайдану багато людей пропали безвісті чи були замордовані у різних куточках України. Але термін " Небесна сотня " з'явився саме після найзапекліших боїв на Майдані Незалежності. Фільм показує, як сталося так, що всього за три дні в центрі Києва було вбито майже 100 людей. ] .::::::::::::::::читати далі |
 Категорії
|
 Кінофестивалі УкраїниОде́ський міжнаро́дний кінофестива́ль (ОМКФ) — щорічний кінофестиваль, який проводиться в Одесі (Україна) d середині липня. Уперше відбувся у 2010 році. Перші два роки фестиваль позиціонував себе як фестиваль фільмів для глядачів з особливим почуттям гумору. Згодом розширив спрямованість і заявив про себе як фестиваль артмейнстрима: кіно високого художнього рівня, розраховане на широку аудиторію. Починаючи з 2012 року конкурсна програма складається з двох повноцінних розділів: Міжнародна конкурсна програма повнометражних фільмів і окрема Українська національна конкурсна програма. Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи і називають його «східноєвропейськими Каннами».  Уперше Одеський міжнародний кінофестиваль був проведений з 16 по 24 липня 2010 року. В рамках кіноогляду було показано конкурсну програму з 16 повнометражних картин-прем'єр 2010 років і позаконкурсну програму із понад 50 фільмів<ref>Перший Одеський міжнародний кінофестиваль відкривається в Україні. Основним майданчиком — Фестивальним центром, у якому проходили конкурсні покази і всі головні події фестивалю, перші два роки був одеський кінотеатр «Родина». Починаючи з третього фестивалю, в 2012 році, головним майданчиком став Фестивальний Палац, — зал на 1200 місць Одеського театру музичної комедії. Кінотеатр «Родина» залишився Фестивальним центром, в якому проходять покази Української національної конкурсної програми, позаконкурсних програм і ретроспектив, а також проводяться майстер-класи Літньої кіношколи.::::::::::::::::читати далі |
Міжнародні кінофестивалі за участі українців Берлінський міжнародний кінофестиваль (Берлінале) — міжнародний кінофестиваль категорії А, який вважається одним із найпрестижніших фестивалів світу у сфері кіно. Проходить щорічно у лютому в Берліні, починаючи з 1951 року. Один із найпрестижніших кінофестивалів Європи та світу. Близько 400 фільмів презентуються в різноманітних секціях. Враховуючи понад 230 000 проданих квитків і близько 430 000 глядачів (серед них фахівці у даній сфері), Берлінале вважається найбільш відвідуваним фестивалем світу.[3].. Нагороди — Золотий та Срібний ведмідь (ведмідь — символ Берліну). Журі приділяє особливу увагу тому, щоб на фестивалі були представлені фільми з усього світу. У фестивалі беруть участь щонайменше 20 000 спеціалістів з 120 країн. Про час проведення фестивалю повідомляє 4200 журналістів у 100 країнах світу. Паралельно з Берлінале проводиться Європейський кіноринок, який є одним з найважливіших місць зустрічі знавців у сфері кіноіндустрії. Він зарекомендував себе як основний ринок виробників, дистриб'юторів, покупців і агентів.::::::::::::::::читати далі |
Кінотеатри та кіностудії України «Україна» — кінотеатр, що розташований в центрі Києва на вул. Городецького, 5. На місці сучасного кінотеатру «Україна» до війни був Кінний цирк, збудований у 1903 р. На місці знищеного під час війни цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці. «Україна» має два зали: «Червоний», розрахований на 456 глядачів, і «Синій» — на 148 місць. Вони оснащені звукопоглинальними панелями, що створює додатковий комфорт при перегляді кіно. Екрани в залах виконані за новітніми технологіями. Кінозали обладнані комфортабельними кріслами іспанського виробництва з спецподставкамі для напоїв і повітряної кукурудзи, а також двомісними сидіннями «Love-seats». Остання реконструкція була проведена 2001 року. Інтер'єр кінотеатру виконаний в стилі High-Tech на всіх його поверхах. Деякі куточки кінокомплексу стилізовані під класику кінематографа..::::::::::::::::читати далі |
 Нові статті
|
Добра стаття Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім Гнат Галайда) * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)[3], Харків — † 8 жовтня 1938, тюрма НКВС СССР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору.  Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини. 1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу. 1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту[4]. |
Обраний життєпис українського кінематографу. Актори Леоні́д Фе́дорович Би́ков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське), Слов'янський район Донецька область, УРСР — 11 квітня 1979, поблизу Димера, Київська область, УРСР) — український радянський актор, режисер і сценарист, заслужений артист УРСР (1958), заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974). Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмах «Переможці» (1952), який не вийшов на екрани, та «Доля Марини» (1953). Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Краща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд[5]..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українського кінематографу. Режисери Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператор («Тіні забутих предків»), кінорежисер («Криниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987). Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українського кінематографу. Сценаристи Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887, хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область — пом. 3 грудня 1978, Київ) — український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно. Народний артист УРСР (1969). Народився в селянській сім'ї Килини Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе) — сина Васо Кхварідзе, нащадка грузинського князівського роду, якого в середині 19 століття привіз в Україну московський генерал Ладонський після закінчення Кавказької війни. Дитинство Івана Кавалерідзе минуло в селі Талалаївці Полтавської губернії (нині село Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області). 1899 — закінчив початкову земську школу.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українського кінематографу. Продюсери Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана. Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України) У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українського кінематографу. Оператори Лемешев Георгій (Юрій) Кирилович (1946—2014[6]) — радянський, український оператор комбінованих зйомок. Член Національної спілки кінематографістів України. Народився 23 липня 1946 р. Працював механіком, асистентом оператора. З 1972 р. — оператор комбінованих зйомок студії «Київнаукфільм». Зняв стрічки: «Ритм задано світові» (1971. Приз V Всесоюзного кінофестивалю, Тбілісі, 1972), «Швидше, швидше, швидше» (1972, Приз, диплом і медаль Олімпійського комітету на Міжнародному кінофестивалі спортивних фільмів, Кортіна д'Ампеццо, Італія, 1973; Срібна медаль IV Всесоюзного кінофестивалю спортивних фільмів, Одеса, 1972), «Комп'ютер і загадка Леонардо» (1973, Приз XII Міжнародного кінофестивалю науково-фантастичних фільмів, Трієст, Югославія, 1975, Перша премія і диплом Академії Наук АзРСР VII Всесоюзного кінофестивалю, Баку, 1974), «Стрільба з лука» (1973, Срібна медаль і приз V Всесоюзного фестивалю спортивних фільмів, Таллінн, 1974), «Наступ на рак» (1974. Золота медаль і Перший приз Міжнародного кінофестивалю по охороні здоров'я, Варна, Болгарія, 1976; Перша премія VII Всесоюзного кінофестивалю, Кишинів, 1975), «Біосфера» (1974, Гран-прі Міжнародного кінофестивалю конгресу УНІАТЕК, Мілан, Італія, 1974), «Подвиг» (1975, Приз національного фестивалю фільмів ЧССР, Оломоуц, 1976), «Економіка — головна політика» (1975, Перша премія IX Всесоюзного кінофестивалю, Фрунзе, 1976), «Біля джерел людства» (1976, у співавт. з Е. Губським. Перша премія X Всесоюзного кінофестивалю, Рига, 1977), «І людина літатиме» (1977), «Паранджа» (1977...::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українського кінематографу. Композитори, звукорежисери, поети-пісняри та закадрові співаки І́гор Дми́трович По́клад (нар. 10 грудня 1941) — український композитор та опермейстер, Заслужений діяч мистецтв УРСР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Член НСКУ. Народився у м. Фрунзе, Киргизької РСР в сім'ї кадрового військового під час евакуації. Після закінчення II СВ сім'я повернулася до України, де в 1957 році Ігор закінчив СШ № 4 в місті Тернопіль. Одночасно було закінчено семирічну музичну школу по класу фортепіано. У тому ж 1957-му розпочав навчання на історико-теоретичному відділенні КІМ ім. Глієра. Вже по закінченні третього курсу Поклад перевівся на композиторський факультет Київської державної консерваторії, клас професора А. Я. Штогаренка, котру закінчує в 1967-му році..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українського кінематографу. Костюмери, художники та дизайнери Рєзник Микола Миколайович — український художник. Народився 15 квітня 1929 р. в с. Літки Київської області в родині селянина. Закінчив Київське училище (1948) та Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (1955). Працював з 1955 р. художником-постановником Київської студії художніх фільмів. Ескізи декорацій М. Рєзника до кінофільму «Дорогою ціною» демонструвались у 1958 р. в Берліні і Лондоні на виставці, присвяченій 60-річчю світового кіно, а в 1959 р. — в Нью-Йорку на Всесвітній виставці художників кіно і театру разом з ескізами його декорацій до кінофільму «Коли починається юність». Був членом Національних спілок художників і кінематографістів України. Помер 3 березня 2001 р. с. Літки Київської області. Оформив кінокартини: «Діти сонця» (1956), «Ластівка»,...::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українського кінематографу. Кінознавці та кінокритики Анатолій Іванович Щербак (14 червня 1923, Рокитне — 16 серпня 1988, Київ) — український кінознавець, сценарист, кандидат філологічних наук (з 1954 року), член Спілки кінематографістів України. Народився 14 червня 1923 року у селі Рокитному (тепер Кременчуцького району Полтавської області). У 1950 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, у 1953 році — аспірантуру при ньому. Викладав в університеті, перебував на партійній роботі, зокрема працював у ЦК КПУ. .::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українського кінематографу. Актори та кінодіячі української діаспори О́льга Костянти́нівна Куриле́нко (нар. 14 листопада 1979, Бердянськ) — українсько-французька актриса та модель українського походження. Зіграла дівчат головних героїв у двох екранізаціях за мотивами ігор «Гітмен», «Макс Пейн» і в продовженні популярної серії Джеймса Бонда «Квант милосердя», а також у трилері «Світ забуття». Народилась на півдні України у місті Бердянську 14 листопада 1979 року. Зростала в бідності у звичайній радянській комунальній квартирі. Батько дівчини, Костянтин Куриленко, залишив родину невдовзі після її народження. Після гіркого розлучення її мати, Марина Алябишева, намагалась вижити, працюючи вчителем малювання. Маленьку Ольгу виховувала її бабуся, Раїса. Впродовж своєї молодості Ольга отримала досвід життя в чотирикімнатній комунальній квартирі разом із шістьма сусідами та кількома дітьми. .::::::::::::::::читати далі |
| Чи Ви знаєте... Що українець Йосип Тимченко презентував свій кінопроєктор двома роками раніше за братів Люм'єр. |
 КіносайтиKino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість. Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони
|
 Вікіпроєкти |
|
- ↑ http://www.kinokolo.ua/articles/361/
- ↑ Останній москаль — Про серіал
- ↑ Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
- ↑ Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
- ↑ Національна спілка кінематографістів України: Пішов із життя кінооператор Юрій Лємєшев (04.10.2014)