Agostino Bertani

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Агостіно Бертані»
Agostino Bertani


Служба
Тип/клас ескадрений міноносець типу «Джузеппе Ла Маса»
Держава прапора Королівство Італія
Належність Королівські ВМС Італії
Корабельня «Cantiere navale di Sestri Ponente»
Закладено 23 грудня 1917 року
Спущено на воду 6 червня 1919 року
Введено в експлуатацію 13 червня 1919 року
Загибель Затоплений 27 вересня 1943 року
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 840 тонн (стандартна)
875 тонн (повна)
Довжина 73,5 м
Ширина 7,3 м
Осадка 3 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парові турбіни
4 × парових котли
Потужність 16 000 к.с.
Швидкість 30 вузлів
Автономність плавання 2 230 миль на швидкості 13 вузлів
Екіпаж 99
Озброєння
Артилерія 4 x 102-мм гармати «102/45 Mod. 1917»
2 x 76-мм гармати «76/40 Mod. 1916 R.M.»
Торпедно-мінне озброєння 4 × 450-мм торпедних апаратів

«Агостіно Бертані» (італ. Agostino Bertani) — ескадрений міноносець типу «Джузеппе Ла Маса» ВМС Італії першої половини XX століття.

Історія створення[ред. | ред. код]

«Агостіно Бертані» був закладений 23 грудня 1917 року на верфі «Cantiere navale di Sestri Ponente» в Генуї. Спущений на воду 6 червня 1919 року, вступив у стрій 13 червня 1919 року.

Свою назву отримав на честь Агостіно Бертані, італійського медика та політика.

Історія служби[ред. | ред. код]

Міжвоєнна служба[ред. | ред. код]

У жовтні 1919 року «Агостіно Бертані» перебував у Фіуме, де брав участь в окупації міста. У січні 1921 року корабель повернувся до Поли. Він був виключений зі складу флоту, але незабаром знову введений у стрій під назвою «Енріко Козенц», на честь італійського генерала та політика Енріко Козенца.

19 лютого 1926 року «Енріко Козенц» протаранив есмінець «Франческо Нулло». У 1929 році корабель був перекласифікований на міноносець.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Зі вступом Італії у Другу світову війну «Енріко Козенц» був включений до складу VII ескадри есмінців (куди також входили «Джакомо Медічі», «Нікола Фабріці» і «Анджело Бассіні»), яка базувалась в Бріндізі. Під час війни ескадра діяла переважно у Верхній Адріатиці і Тірренському морі.

Наприкінці вересня 1940 року «Енріко Козенц» супроводжував пароплав у східній частині Середземномор'я. Пароплав був торпедований підводним човном. «Енріко Козенц» атакував підводний човен глибинними бомбами і заявив про його потоплення, але цей факт згодом не був підтверджений британцями.

11-12 жовтня «Енріко Козенц» супроводжував у Триполі пароплав «Col di Lana».

Наприкінці 1940 року корабель був модернізований. На ньому були демонтовані 102-мм і 76-мм гармати, натомість було встановлено шість 20-мм зенітних гармат. Два 450-мм торпедні апарати були замінені на три 533-мм.

9-11 квітня 1941 року «Енріко Козенц» разом з есмінцем «Дардо» та міноносцями «Кліо» і «Акілле Папа» супроводжував конвой з транспортів «Andrea Gritti», «Sebastiano Venier», «Rialto», «Birmania» і «Barbarigo» з Неаполя в Триполі. Конвой успішно дістався до місця призначення.

21 листопада 1941 року «Енріко Козенц» разом з есмінцем «Ніколозо да Рекко» супроводжував конвой з пароплава «Monginevro» і танкера «Iridio Mantovani». Операція завершилась невдачею, оскільки британці торпедували крейсери «Трієсте» і «Дука дельї Абруцці», які здійснювали дальнє прикриття конвою.

21 січня 1942 року «Енріко Козенц» зіткнувся поблизу Трапані з буксиром «G 76 America». За місяць, 22 лютого, у Мессінській протоці корабель зіткнувся з пароплавом «Luisa», який внаслідок зіткнення затонув за 20 хвилин.

Після капітуляції Італії, 22 вересня 1943 року, «Енріко Козенц» поблизу Лагости був пошкоджений внаслідок зіткнення з пароплавом «Ulisse». 27 вересня корабель був пошкоджений внаслідок нальоту німецької авіації. Щоб уникнути захоплення корабля німцями, того ж дня екіпаж затопив корабель поблизу Лагости.

Література[ред. | ред. код]

  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)
  • Эсминцы Второй мировой:первый в мире полный справочник /Александр Дашьян. - Москва:Эксмо:Яуза,2019,-416 с. ISBN 978-5-04-098439-8 (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]