Адріатичне море
Адріати́чне мо́ре або Ядра́нське мо́ре (італ. mare Adriatico, грец. Αδριατική Θάλασσα, словен. Jadransko morje, хорв. і босн. Jadransko more, серб. і мак. Јадранско Море, алб. Deti Adriatik, лат. mare Hadriaticum) — напівзамкнуте море, висунута найдалі на північ частина Середземного моря, між Апеннінським і Балканським півостровами[2][3][4]. Площа моря складає 124 963 км²[2].
Назва[ред. | ред. код]
Назва моря походить від античного порту Адрія[5], розташованого на узбережжі в дельті річок По і Адідже. Спочатку античні греки називали Адрією (грец. Adrias Kolpos) тільки північну частину моря, але пізніше ця назва перейшла на все море. У давніх римлян море називалось лат. Mare Seperum чи лат. Mare Hadriaticum.
Межі[ред. | ред. код]
На півдні межею Адріатичного моря є протока Отранто, яка з'єднує його з Іонійським морем. Міжнародна гідрографічна організація встановила таку межу Адріатичного моря[6] на півдні: лінія прямує від гирла річки Бутринті (англ. Butrinto River або англ. Vivari Channel) (Албанія, 39°44'N) до мису Караголь (Корфу, 39°45'N), далі уздовж північного узбережжя острова Корфу до мису Кефалі (39°45'N) і звідти до мису Санта-Марія-ді-Леука (Італія).[7]
Фізико-географічне положення[ред. | ред. код]
Омиває береги Італії, Хорватії, Чорногорії, Албанії, Словенії та Боснії і Герцеговини. На півдні протокою Отранто з'єднується з Іонічним морем[2][8]. Ширина від 93 до 222 км, довжина — 820 км.
Узбережжя[ред. | ред. код]
Узбережжя моря можна чітко розділити на 3 ділянки:
- Північно-західне узбережжя низьке, з численними лагунами (Венеційська, Валлі-ді-Комаккьо) і довгими піщаними пляжами. Тут море швидко заповнюється алювіальними наносами альпійських річок (Ізонцо, Тальяменто, П'яве, По, Еч (Адідже)), в результаті чого морські порти античних часів (Л'Аквіла, Адрія) нині опинилися далеко від моря[9].
- Південно-західне — низьке і вирівняне, порізане слабко.
- Східне — інгресійне (далматинський тип), переважно гористе. Являє собою ряд затоплених морем паралельних до берега долин, що зумовлює значну кількість великих (здебільшого витягнутих) і малих островів — Далматинські острови[8]. Багато заток і зручних гаваней.
| Держава | Материкове | Островів | Загалом | Довжина висхідної ліній[1] |
Карта |
|---|---|---|---|---|---|
 Хорватія |
1777,3 | 4058,0 | 5835,3 | 526,0 |  |
 Італія |
1249,0 | 23,0[2] | 1272,0 | 926,0 | |
 Албанія |
396,0 | 10,0 | 406,0 | 265,0 | |
 Чорногорія |
249,0 | 11,0 | 260,0 | 92,0 | |
 Словенія |
46,6 | 0,0 | 46,6 | 17,0 | |
 Боснія і Герцеговина |
21,2 | 0,0 | 21,2 | 10,5 | |
| Усього: | 3739,1 | 4102 | 7841,1 | 1836,5 | |
| 1 — відстань між крайніми точками берегової лінії кожної держави; 2 — острови внутрішніх лагун не враховано. | |||||
Море біля берегів глибоке, що сприяє судноплавству.
Найбільші затоки: Венеційська, Трієстська, Манфредонія, Дринська[10].
Півострови: на півночі Істрія, на півдні — Горгано, Пелещац.
Більшість островів знаходиться на далматинському узбережжі: Крк (405 км²), Црес (405 км²), Брач (395 км²), Хвар (300 км²), Паг (285 км²) и Корчула (276 км²). Поблизу Італії острови майже відсутні — П'яноса, Треміті[10].
Геологія і рельєф дна[ред. | ред. код]
Пересічна глибина близько 200 м, найбільша — 1589 м[2]. Дно являє собою улоговину з ухилом з північного заходу (глибини 20—65 м) на південний схід[9]. У південно-східній частині моря западина з найбільшою глибиною. Донні відклади складають форамініферові піски й мули, поблизу берегів — галька, гравій, пісок[9]. Перспективні пошуки родовищ нафти й природного газу, особливо поблизу соляних куполів, на шельфі — мезозойські й палеогенові відклади[11].
Адріатичне море розділено на три басейни, північний є мілководний, південний — найглибшим, з максимальною глибиною 1233 м. Підводний хребет Отранто розмежовує Адріатичне та Іонічне моря.
Адріатичне море розташовано на Адріатичній плиті, що була відокремлена від Африканської плити у мезозої. Рух цієї плити сприяв формуванню оточуючих гірських пасом і Апеннінського тектонічного підняття після його зіткнення з Євразійською плитою. У пізньому олігоцені було утворено Апеннінський півострів, що відокремив Адріатичний басейн від решти Середземномор'я. Всі типи осадових порід зустрічаються в Адріатиці, причому основна частина матеріалу, що транспортується річкою По та іншими. Західне узбережжя є рівнинне або терасоване, в той час як східне узбережжя має круте падіння з яскраво позначеним карстом.
Клімат[ред. | ред. код]
Більша частина акваторії моря лежить в середземноморській області субтропічного кліматичного поясу, лише північна частина— в помірному[12]. Влітку переважають тропічні повітряні маси, взимку — помірні. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів. Влітку жарка, ясна і тиха погода; взимку відносно тепло, похмура вітряна погода і дощить[13]. У північній акваторії моря помітніші сезонні коливання температури повітря. Переважає циклонічна діяльність, погода мінлива[13].
Море із 3-х сторін оточене горами, що значно впливає на місцевий клімат: на півночі — Альпи, на сході — Динарське нагір'я, на заході — Апенніни[9]. Взимку велика хмарність і значні опади (60-70 % річної кількості), влітку переважно ясна погода з яскраво вираженими бризом[9]. Протягом року переважають місцеві вітри північних (бора на сході, містраль) і південних (сироко) напрямків, що досягають взимку штормової сили[8].
Гідрологія[ред. | ред. код]
Температура води на поверхні в лютому +7…+13 °C, у серпні +24…+26 °C[2]. У глибинних шарах температура води +12…+12,5 °C[8]
Припливи неправильні подобові (до 1,2 м на півночі)[8][9].
Поверхневі морські течії утворюють циклональний кругообіг: вздовж північно-східного узбережжя на північний захід рухаються середземноморські води, вздовж південно-західного берега у зворотному напрямку — адріатичні води[9].
Гідрохімія[ред. | ред. код]
Солоність морської води від 30 ‰ до 38 ‰ (на півдні)[2]. Більшість повноводних річок впадає в північній частині моря, опріснюючи північну акваторію. У глибинних шарах солоність 38—38,58 ‰[8].
Біологія[ред. | ред. код]
Акваторія моря виокремлюється в самостійний морський екорегіон Адріатичного моря бореальної північноатлантичної зоогеографічні провінції[14]. Зоогеографічно донна фауна континентального шельфу до глибини 200 м належить до середземноморської провінції, перехідної зони між бореальною та субтропічною зонами[15].
Адріатичне море має досить багату флору і фауну. У морі росте більше 750 видів водоростей (червоні, бурі, зелені). У прибережній зоні безліч видів черевоногих (Gastropoda) і двостулкових молюсків (Bivalvia) з товстими міцними мушлями, що надійно захищають їх від ударів хвиль; голкошкірих і ракоподібних. На мілководді мешкають устриці (Ostreoida), мідії (Mytilus), морські блюдечка (Patella), морські їжаки(Echinoidea), морські огірки (Holothurioidea), невеличкі краби (Brachyura). У заростях водоростей плавають морські коники (Hippocampinae). На більшій глибині живуть великі ракоподібні — омари (Homarus), великі краби, а також восьминоги (Octōpoda), каракатиці (Sepiida), морські зірки (Asteroidea), запливають вугрі (Anguilla) і мурени (Muraena). Товща вод насичена планктоном і молоддю риб. Морські простори розрізають зграї сардин (Sardina), скумбрія (Scomber), пеламіда (Sarda sarda), тунці (Thunnus), макрель скумбрійовидна (Auxis rochei) і макрель-фрегат (Auxis thazard). Течії приносять безліч ніжних, прозорих медуз, гідроїдних поліпів, що світяться в ночі. З акул найбільш поширені карликова (Euprotomicrus bispinatus), колюча, або катран (Squalus), блакитна акули (Prionace glauca), морська лисиця (Raja clavata), на великих глибинах — ліхтарна колюча акула (Etmopterus spinax), зрідка велетенська акула (Cetorhinus maximus). З ссавців в Адріатичному морі мешкають дельфіни і тюлень-монах (Monachus monachus), що знаходиться під загрозою зникнення.
Історія[ред. | ред. код]
Господарське використання[ред. | ред. код]
Узбережжя Адріатичного моря з давніх часів щільно заселене, відзначається високим рівнем господарського розвитку. «Нафтові ворота» Європи для потоків вуглеводнів з Африки (Лівія) й Близького Сходу. Розвинене рибальство (сардини, скумбрієві), марикультура (устриці, мідії)[8]. На шельфі видобувають нафту, природний газ. На узбережжі курорти: Ріміні (Італія), Дубровник, Спліт, Шибеник (Хорватія) та інші.
Морські порти[ред. | ред. код]
| Порт | Держава | Регіон | Тоннаж (млн тон) |
Пасажири (млн осіб) |
|---|---|---|---|---|
| Анкона[17] | Італія |
Марке | 10,573 | 1,483 |
| Барі | Італія |
Апулія | 3,197 | 1,392 |
| Барлетта | Італія |
Апулія | 1,390 | - |
| Бриндізі | Італія |
Апулія | 10,708 | 0,469 |
| Венеція | Італія |
Венето | 32,042 | 1,097 |
| Дуррес[18] | Албанія |
Дуррес | 3,441 | 0,770 |
| Кіоджа | Італія |
Венето | 2,990 | - |
| Копер[19] | Словенія |
Словенська Істрія | 18,000 | 0,100 |
| Манфредонія | Італія |
Апулія | 1,277 | - |
| Монфальконе | Італія |
Фріулі-Венеція-Джулія | 4,544 | - |
| Ногаро | Італія |
Фріулі-Венеція-Джулія | 1,475 | - |
| Ортона | Італія |
Абруццо | 1,340 | - |
| Плоче[20] | Хорватія |
Дубровник-Неретва | 5,104 | 0,146 |
| Рабац | Хорватія |
Істрія | 1,090 | 0,669 |
| Равенна | Італія |
Емілія-Романья | 27,008 | - |
| Рієка[21] | Хорватія |
Приморсько-Ґораньє | 15,441 | 0,219 |
| Спліт | Хорватія |
Спліт-Далмація | 2,745 | 3,979 |
| Трієст | Італія |
Фріулі-Венеція-Джулія | 39,833 | - |
| Інформація, якщо не зазначено інше, взята з сайтів Національного інституту статистики Італії (італ. Istituto Nazionale di Statistica), станом на 2007 рік[22]; Бюро статистики Хорватії (хорв. Državni zavod za statistiku), станом на 2008 рік[23]. Відсутність даних пасажиропотоків для італійських портів означає, що кількість пасажирів за рік була меншою за 200 тис. | ||||
-
Порт Трієста -
Порт Венеції -
Порт Равенни -
Порт Рієки -
Порт Дурреса -
Порт Спліта
Туризм[ред. | ред. код]
На невеликому Адріатичному узбережжі Словенії чотири курортних містечка — Копер, Ізола, Піран і Порторож. Узбережжя Хорватії відоме такими курортами, як Дубровник, Спліт, Шибеник, Макарська рив'єра (узбережжя між Брелою й Градацом), Пула, а також курортами Далматинських островів. Головний курортний район Чорногорії — Будванська рив'єра. У Боснії і Герцеговини всього один приморський курорт — Неум. Албанські курорти розташовані в районі Дурреса і на «Березі квітів» (узбережжя від Вльори до Саранді). На Італійському узбережжі Адріатичного моря користуються популярністю курорти Ріміні, Белларія-Іджеа-Марина, Каттоліка, Пескара, Галліполі, Венеційська рив'єра (узбережжя між Лідо-ді-Єзоло і Ліньяно), Пальмова рив'єра (узбережжя від Маре Габічче до Сан-Бенедетто-дель-Тронто).
| Держава | Регіон | Загалом місць для відпочиваючих (тис.)* |
Місць у готелях (тис.) |
Ночівель на рік (млн) |
|---|---|---|---|---|
| Албанія[25] |
— | — | — | 2,302 |
| Боснія і Герцеговина[26][27] |
Неум | 6,0 | 1,81 | 0,280 |
| Хорватія |
— | 411,722 | 137,561 | 34,915 |
| Італія |
Фріулі-Венеція-Джулія | 152,847 | 40,921 | 8,656 |
| Венето | 692,987 | 209,7 | 60,820 | |
| Емілія-Романья | 440,999 | 298,332 | 37,477 | |
| Марке | 193,965 | 66,921 | 10,728 | |
| Абруццо | 108,747 | 50,987 | 33,716 | |
| Молізе | 11,711 | 6,383 | 7,306 | |
| Апулія** | 238,972 | 90,618 | 12,982 | |
| Чорногорія[28] |
— | 40,427 | 25,916 | 7,964 |
| Словенія[29][30] |
— | 24,080 | 9,33 | 1,981 |
| * — включно із місцями в готелях; ** — разом з узбережжям Іонійського моря. | ||||
-
Пляж у Ріміні -
Пляж Золотого рогу на острові Брач -
Давньоримський палац Діоклетіана у Спліті -
Гавань Дубровника -
Готелі словенського Порторожу
Екологія[ред. | ред. код]
Висока індустріалізація узбережжя, зростання міст, інтенсивний розвиток рекреаційних зон збільшують потенційний ризик небезпечних явищ для екології прибережної смуги.
Див. також[ред. | ред. код]
- 143 Адрія — астероїд, відкритий 23 лютого 1875 року австрійським астрономом Йоганном Палізою (нім. Johann Palisa; 1848—1925) в обсерваторії в Пулі, що на березі Адріатичного моря, на честь якого й названий.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Blake G. The Maritime Boundaries of the Adriatic Sea / International Boundaries Research Unit — 1996. — Iss. 8. — ISBN 1-897643-22-5
- ↑ а б в г д е Адріатичне море [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] / Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ (англ.) Adriatic Sea [Архівовано 14 листопада 2016 у Wayback Machine.] / Britannica.
- ↑ (англ.) Adriatic Sea [Архівовано 14 листопада 2016 у Wayback Machine.] / New World Encyclopedia.
- ↑ (англ.) Adria [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.] / Britannica.
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition (PDF). International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу (PDF) за 20 жовтня 2016. Процитовано 7 лютого 2010.
- ↑ Marine Gazetteer Placedetails. marineregions.org. Архів оригіналу за 14 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2016.
- ↑ а б в г д е ж (рос.) Адриатическое море // Краткая географическая энциклопедия. Том 1: Ааре — Дятьково. / Главный редактор Григорьєв А. А. — М.: Советская энциклопедия, 1960. — 563 с. з ілюстраціями та картами.
- ↑ а б в г д е ж Адриатическое море // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ Средиземное море // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ а б (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М. : Просвещение, 1968. — с. 576.
- ↑ Від 1 млн тон на рік.
- ↑ (італ.) Aurtorita portuale di Ancona. Rapporto statistico 2011. [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] — дані подано включно із портом Фальконара-Мариттіма.
- ↑ (англ.) «Durrës, a good business choice». [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] Durrës' Chamber of Commerce and Industry. — Albania. p. 14.
- ↑ (словен.) «Ladijski pretovor v letu 2011». [Архівовано 2 липня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ (англ.) «Capacities». Port of Ploče Authority. [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] Дані включно із терміналом в Метковичу
- ↑ (англ.) General information The Port of Rijeka. [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] — дані подано включно із терміналами у Бакарі, Бршиці і Омішалі.
- ↑ (італ.) Capitolo 19. Trasporti e telecomunicazioni. [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ (англ.) (хор.) Traffic of ships, passengers and goods by harbour master's offices and statistical ports, 2008. [Архівовано 14 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- ↑ (англ.) «Eurostat — Tourism». [Архівовано 16 жовтня 2012 у Wayback Machine.] — дані Євростату.
- ↑ (алб.) «Treguesit statistikorë të turizmit» [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.] — статистика туристичних показників міністерства туризму, культури, молоді і спорту Албанії.
- ↑ (босн.) «Intervju: Načelnik općine Neum dr. Živko Matuško za BH. Privrednik» [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] — інтерв'ю мера Неуму Живко Матушко для BH Privrednik.
- ↑ (босн.) «Pregled sektora turizma» [Архівовано 2 грудня 2013 у Wayback Machine.] — доповідь міністерства економіки Боснії і Герцеговини.
- ↑ (англ.) «Tourism». [Архівовано 30 січня 2012 у Wayback Machine.] — дані статистичного бюро Чорногорії.
- ↑ (англ.) (словен.) «Tourism — Hotels, Slovenia, 2008—2010 — final data». [Архівовано 5 січня 2012 у Wayback Machine.] Statistične informacije — Rapid Reports 16: 5. ISSN 1854—1275
- ↑ (англ.) (словен.) «Tourism». Statistical Yearbook of the Republic of Slovenia 2011. p. 423. ISSN 1318-5403
Література[ред. | ред. код]
- (італ.) Marino del'Adriatico e dello lonio. Mil., 1965.
- (хор.) Peljar po Jadranu, Dio 1—2, Split, 1952—53.
- (хор.) Jadran vodič i atlas. Zagreb, 1965.
- (англ.) Barrocu, Giovanni (2003). «Seawater Intrusion in Coastal Aquifers of Italy» / Geta, Juan Antonio López. Coastal Aquifers Intrusion Technology: Mediterranean Countries. [Архівовано 1 листопада 2015 у Wayback Machine.] Instituto Geológico y Minero de España. ISBN 978-84-7840-471-1.
- (англ.) Bianchi, Carlo Nike (2007). «Biodiversity issues for the forthcoming tropical Mediterranean Sea» / Relini, Giulio; Ryland, J. Biodiversity in enclosed seas and artificial marine habitats: proceedings of the 39th European Marine Biology Symposium, held in Genoa, Italy, 21-24 July 2004. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Developments in Hydrobiology 193. ISBN 978-1-4020-6155-4.
- (англ.) Blake, Gerald Henry; Topalović, Duško; Schofield, Clive H. (1996). The maritime boundaries of the Adriatic Sea. [Архівовано 25 жовтня 2015 у Wayback Machine.] IBRU. ISBN 978-1-897643-22-8.
- (англ.) Bombace, Giovanni (1992). «Fisheries of the Adriatic Sea» / Colombo, Giuseppe. Marine Eutrophication and Population Dynamics: With a Special Section on the Adriatic Sea: 25th European Marine Biology Symposium, Institute of Zoology, University of Ferrara. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Olsen&Olsen. ISBN 978-87-85215-19-2.
- (англ.) Buckley, Jonathan; Hebbert, Charles; Hughes, Kate (2004). The Rough Guide to Venice & the Veneto. [Архівовано 31 липня 2013 у Wayback Machine.] Rough Guides. ISBN 978-1-84353-302-3.
- (англ.) Cabanes, Pierre (2008). «Greek colonisation in the Adriatic» / Tsetskhladze, Gocha R. Greek colonisation. [Архівовано 1 листопада 2015 у Wayback Machine.] BRILL. ISBN 978-90-04-15576-3.
- (англ.) Cushman-Roisin, Benoit; Gačić, Miroslav; Poulain, Pierre-Marie (2001). Physical oceanography of the Adriatic Sea. [Архівовано 19 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-0225-0.
- (англ.) Del Negro, Paola (2001). «Bacterial Abundance in the Adriatic Sea» / Faranda, Francesco; Guglielmo, Letterio; Spezie, Giancarlo. Mediterranean Ecosystems: structures and processes. [Архівовано 8 травня 2016 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-88-470-0114-5.
- (англ.) Gačić, Miroslav; Civitarese, Giuseppe; Ursella, Laura (1999). «Spatial and seasonal variability of water and biogeochemical fluxes in the Adriatic Sea» / Paola Malanotte-Rizzoli; Valery N. Eremeev. The Eastern Mediterranean As a Laboratory Basin for the Assessment of Contrasting Ecosystems. [Архівовано 17 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-0-7923-5586-1.
- (англ.) Gower, Jim F.R. (2010). «Oceans from Space, a Once-a-Decade Review of Progress: Satellite Oceanography in a Changing World» / Barale, Vittorio; Gower, Jim F.R.; Alberotanza, L. Oceanography from Space: Revisited. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-90-481-8680-8.
- (англ.) Lionello, Piero; Malanotte-Rizzoli, Paola; Boscolo, Roberta (2006). Mediterranean climate variability. [Архівовано 29 листопада 2015 у Wayback Machine.] Elsevier. ISBN 978-0-444-52170-5.
- (англ.) Lipej, Lovrenc; Dulčić, Jakov (2004). «Fish Biodiversity in the Adriatic Sea» / Griffiths, Huw I; Kryštufek, Boris; Reed, Jane M. Balkan Biodiversity: Pattern and Process in the European Hotspot. [Архівовано 7 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-2853-3.
- (англ.) Malačič, V.; Faganeli, J.; Malej, A. (2008). Environmental Impact of LNG Terminals in the Gulf of Trieste (Northern Adriatic). Springer. ISBN 978-1-4020-6575-0.
- (англ.) McKinney, Frank Kenneth (2007). «Chapter 6: Pleistocene and Holocene Sediments» / The northern Adriatic ecosystem: Deep time in a shallow sea (illustrated ed.). [Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.] Columbia University Press. ISBN 978-0-231-13242-8.
- (англ.) Moranta, Joan; Quetglas, Antoni; Massutí, Enric; Guijarro, Beatriz; Ordines, Francesc; Valls, María (2008). «Research trends on demersal fisheries oceanography in the Mediterranean» / Rades, Charles V.; Tilesman, Evan B. Advances in Environmental Research. Nova Publishers. ISBN 978-1-60456-413-6.
- (англ.) Paton, Andrew Archibald (1861). Researches on the Danube and the Adriatic. [Архівовано 17 грудня 2011 у Wayback Machine.] Trübner.
- (англ.) Pinter, Nicholas; Grenerczy, Gyula; Weber, John; Stein, Seth; Medak, Damir (2006). The Adria microplate: GPS geodesy, tectonics and hazards. Springer. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] ISBN 978-1-4020-4234-8.
- (англ.) Saliot, Alain (2005). The Mediterranean Sea. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Birkhäuser. ISBN 978-3-540-25018-0.
- (англ.) Randić, Andrija (2002). «Prospects for integrated coastal management development in Croatia» / Cicin-Sain, Biliana; Pavlin, Igor; Belfiore, Stefano. Sustainable coastal management: a transatlantic and Euro-Mediterranean perspective. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] Springer. ISBN 978-1-4020-0888-7.
- (англ.) Schwartz, Maurice L, ed. (2005). Encyclopedia of coastal science. [Архівовано 4 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Encyclopedia of earth sciences 24. Springer. ISBN 978-1-4020-1903-6.
- (англ.) Soloviev, Sergey Leonidovich; Solovieva, Olga N.; Go, Chan N.; Kim, Khen S.; Shchetnikov, Nikolay A. (2000). Tsunamis in the Mediterranean Sea, 2000 B.C. — 2000 A.D. Springer. ISBN 978-0-7923-6548-8.
- (англ.) Tockner, Klement; Uehlinger, Urs; Robinson, Christopher T. (2009). «1.6 Hydrology and Biogeochemistry» / Rivers of Europe. [Архівовано 18 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Academic Press. ISBN 978-0-12-369449-2.
- (англ.) Tomljenović, Bruno; Csontos, László; Márton, Emő; Márton, Péter (2008). «Tectonic evolution of the northwestern Internal Dinarides as constrained by structures and rotation of Medvednica Mountains, North Croatia» / Siegesmund, Siegfried; Fügenschuh, Bernhard; Froitzheim, Niko. Tectonic aspects of the Alpine-Dinaride-Carpathian system. [Архівовано 3 серпня 2016 у Wayback Machine.] Geological Society. ISBN 978-1-86239-252-6.
- (англ.) Valiela, Ivan (2006). Global coastal change. John Wiley & Sons. ISBN 978-1-4051-3685-3.
- (англ.) Vezzani, Livio; Festa, Andrea; Ghisetti, Francesca C. (2010). Geology and tectonic evolution of the central-southern Apennines, Italy. [Архівовано 5 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Geological Society of America. ISBN 978-0-8137-2469-0.
- (англ.) Vukas, Budislav (2007). «Sea Boundary Delimitation and Internal Waters» / Mensah, Thomas A; Ndiaye, Malick Tafsir; Wolfrum, Rüdiger. Law of the Sea, Environmental Law, and Settlement of Disputes: Liber Amicorum Judge Thomas A. Mensah. [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Martinus Nijhoff Publishers. pp. 553–566. ISBN 978-90-04-16156-6.
- (англ.) Vukas, Budislav (2006). «Maritime Delimitation in a Semi-enclosed Sea: The Case of the Adriatic Sea» / Lagoni, Rainer; Vignes, Daniel. Maritime Delimitation. Brill Publishers. ISBN 978-90-04-15033-1.
- (англ.) Zore-Armanda, Mira (1979). «Oceanographic Time Series in the Adriatic Sea». [Архівовано 29 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Bruun memorial lectures: The importance and application of satellite and remotely sensed data to oceanography. UNESCO. ISBN 978-92-3-101746-9.
Посилання[ред. | ред. код]
- Адріатичне море [Архівовано 22 березня 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Адріатичне море |
- Картографічна інформація про Адріатичне море [Архівовано 3 липня 2007 у Wayback Machine.] на сайті geabios.com — Geo Enabled And Better Internet Oriented Services.
- (англ.) Стан Середземного моря на поточну дату.[недоступне посилання з червня 2019]
