Т-80У
Т-80У | |
---|---|
Т-80У | |
Походження | СРСР |
Історія використання | |
На озброєнні | з 1985 |
Оператори | див. Оператори |
Історія виробництва | |
Розробник | ЛКЗ |
Розроблено | з кінця 1970-х |
Виробник |
ЛКЗ ОЗТМ ХЗТМ |
Вартість одиниці | 824 000 руб. |
Виготовлення | 1985 – 1990-ті |
Виготовлена кількість |
кілька сотень |
Варіанти | Т-80УД, Чорний орел |
Характеристики | |
Вага | 46 т |
Довжина | 9,6 м |
Довжина корпусу | 7 м |
Ширина | 3,6 м |
Висота | 2,2 м |
Екіпаж | 3: командир, механік-водій, навідник |
| |
Броня | комбінована броня, динамічний захист «Контакт-5» |
Головне озброєння |
125-мм гармата 2А46М-1 |
Другорядне озброєння |
1 × 12,7-мм НСВТ 1 × 7,62-мм ПКТ |
Двигун |
ГТД-1000ТФ або ГТД-1250 1000–1250 к.с. |
Питома потужність | 23,9 або 27,2 кс/т |
Швидкість | 65–70 км/год |
| |
Т-80У у Вікісховищі |
Т-80У (індекс ГБТУ — Об'єкт 219АС) — радянський основний бойовий танк родини Т-80. Виготовлявся з 1985 року на ЛКЗ та ОЗТМ , тоді як ХЗТМ займався виготовленням його дизельної версії, Т-80УД (Об'єкт 478Б). Т-80У та УД були найпотужнішими танками СРСР, після його розпаду газотурбінний Т-80У отримав розвиток у Росії, а Т-80УД серійно виготовлявся в Україні на експорт і ліг в основу українських Т-84. Виготовлено кілька сотень одиниць. Т-80У стоять на озброєнні Кіпру, Південної Кореї, Росії та України.
Порівняно з попередніми моделями Т-80Б/БВ, Т-80У отримав нові систему керування озброєнням 1А45 «Іртиш», комплекс керованого озброєння 9К119 «Рефлекс» і вбудований динамічний захист «Контакт-5». Маса танка при цьому зросла з 43,7 до 46 тонн.
Т-80У став найкращим радянським танком, але це обійшлось дорого: Т-80У коштував 824 000 рублів проти 280 000 за Т-72Б. При цьому дослідження ВНДІ «Трансмаш» показали, що бойова ефективність Т-80У переважала не настільки суттєво.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Передумови[ред. | ред. код]
1976 року новопризначений міністр оборони СРСР Дмитро Устинов наполіг на тому, щоб танк Т-80 («Об'єкт 219») прийняли на озброєння та запустили до малосерійного виготовлення.[2] Оскільки на той момент у серійному виробництві вже перебували танки Т-64, Т-72 та Т-80, Устинов прагнув уніфікувати виробництво і почав це втілювати з виходом на пенсію головного конструктора ХКБМ Олександра Морозова в травні 1976.[1]
На той момент харківські конструктори вже працювали над «Об'єктом 476» (або «Виріб 9А»), який був суттєво модернізованим Т-64Б з новою баштою та системою керування вогнем танка 1А45 «Іртиш» з прицілом 1Г46. Ця модифікація також мала нове покоління комбінованої броні. На той момент НДІ Сталі мав два нових варіанти такого захисту: броня з «відбивними пластинами» (рос. броня с отражающими пластинами) для Т-72Б і з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем) для «Об'єкта 476», остання була дорожчою та сучаснішою.[1]
1976 року було закладено створення наступної модифікації до 1980 року. 1977 року було задано її тактико-технічні характеристики, що містили систему керування вогнем 1А33 «Об», нічний приціл ТПН-4С «Буран-ПА», спостережувальний пристрій командира «Агат-С», комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» та посилене бронювання. Паралельно з тим проводились роботи з доведення Т-80 до рівня Т-64Б, і 1978 було прийнято на озброєння Т-80Б.[3]
Об'єкти 219А та 219В[ред. | ред. код]
Ідея уніфікації полягала в тому, щоб нову харківську башту поставити на шасі Т-80Б, після чого виготовляти в Харкові замість Т-64Б саме цей варіант, названий «Об'єкт 219А» або «Ольха». Цей танк також називають «Т-80А», але це не зовсім коректно, позаяк його не приймали на озброєння. Таким чином, новий головний конструктор ХКБМ Микола Шомін відповідав за бойове відділення танка з баштою та комплексом озброєння, а ЛКЗ під керівництвом Миколи Попова відповідав за проєкт у цілому.[1]
Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 577-178 від 17 липня 1977 передбачала виробництво модифікованого Т-80 з газотурбінним двигуном (ГТД) на заводі імені Малишева (ХЗТМ) з 1983, для чого в Харкові мали з'явитися потужності для виробництва таких двигунів. Розробку ГТД доручили ЛНПО імені Клімова , виробництво мав здійснювати завод Малишева, а конструювання та документація лягали на ХКБД. Постанова найвищого керівництва країни зробила основним пріоритетом створення саме ГТД, тому розробку чотиритактного двигуна 124Ч зупинили, а двотактного 6ТД — скоротили.[4] Передбачалось, що з 1980 року Харків буде серійно виготовляти власні газотурбінні двигуни ВГТД-1000ФМ потужністю 1250 к.с. Однак, опанування цього двигуна потребувало побудови нових цехів, підготування нових спеціалістів і часу.[5]
1979—1980 років було виготовлено та випробувано башти з новітньою комбінованою бронею.[3] На 1982 рік «Об'єкт 219А» був готовий до випуску в Харкові, але поява нових танкових керованих ракет і динамічного захисту відклали його.[1] Не був готовий і харківський газотурбінний двигун ВГТД-1000ФМ, тому 1983 року вирішили зупинити роботи над ним і розгорнути на заводі імені Малишева освоєння форсованого двигуна ГТД-1100Ф потужністю 1200—1250, заснованого на серійному двигуні Т-80. Цей двигун був не менш проблемним для Харкова, оскільки суттєво відрізнявся від ВГТД і потребував налагодження процесу з нуля. Його приймання відбулось лише 1985 року.[5]
Комплекс керованого озброєння 9К112 «Кобра» потребував заміни: хоча він показав гарну влучність, однак дорого коштував і мав проблеми з надійністю. Для інтеграції форсованого двигуна ГТД-1000ТФ, новітньої керованої ракети «Рефлекс» і системи керування вогнем 1А45 було створено «Об'єкт 219В». Деякі з 219А та 219В отримали динамічний захист «Контакт-1».[1]
Об'єкт 219АС[ред. | ред. код]
Динамічний захист «Контакт-1», який 1982 рік почали встановлювати на танки Т-80БВ, не був популярним серед військових: він додавав 1,2 тонни до ваги танка, і захищав лише від кумулятивних боєприпасів, але не від БОПСів, які набули поширення на західних танках. СРСР отримав захоплені ізраїльські 105-мм підкаліберні снаряди M111, і випробування показали, що цей боєприпас пробиває в лоб Т-72 і Т-80. Щоб захиститись від цього, на верхню лобову деталь Т-80Б додали 20-мм лист броні, а НДІ сталі пришвидшив розробку динамічного захисту наступного покоління, здатного протистояти підкаліберним снарядам.[1]
Напрацювання «об'єктів» 219А та 219В разом з «Контактом-5» лягли в основу нового зразка «Об'єкт 219АС». Перші 20 передсерійних зразків було виготовлено наприкінці 1983 року, з них 8 одразу вирушили на полігонні випробування. 1983 року танк був готовий, 1985 року — прийнятий на озброєння як Т-80У, а 1987 року — пішов у серійне виробництво на ОЗТМ .[1][6]
Хоча Устинов усе ж домігся виробництва Т-80У з ГТД калузького виробництва в Харкові, цей процес був дуже повільним, і зрештою від нього відмовились на користь дизельного Т-80УД.[7] Всього в Харкові виготовили 45 Т-80У.[8]
Т-80УД[ред. | ред. код]
Через проблеми зі створенням і опануванням газотурбінних двигунів у Харкові вище керівництво 1981 року дозволило розробку Т-80У з резервним двигуном 6ТД-1, який протягом усього цього часу активно просували харківські конструктори. Цей танк мав індекс «Об'єкт 478Б».[9]
Смерть міністра оборони Устинова наприкінці 1984 року дозволила більш вільно займатись дизельним танком,[10] а в січні 1985 року заступник нового міністра оборони Віталій Шабанов вперше визнав, що Міноборони весь час вело дві паралельні лінії — ГТД і дизель. При цьому саме харківський 6ТД був найбільш досконалим і готовим до виробництва.[7] Постановою від 2 вересня 1985 було запущено серійне виробництво «Т-80У з двигуном 6ТД», а виробництво танкових ГТД завершено.[11] До кінця 1985 року в Харкові зібрали перші 5 танків «Об'єкт 478Б», 1986 року їх було запущено в серію, а 1987 року прийнято на озброєння СРСР під позначенням Т-80УД.[12][13] Освоєння Т-80УД завершило епоху Т-64, останній з яких вийшов із цеху 27 грудня 1987 року.[14][15]
Після розпаду СРСР[ред. | ред. код]
ЛКЗ після розпаду СРСР був неактивним, а ОЗТМ[ru] продовжував вести роботу над Т-80У. На залишках радянських коштів завод розробив командирський Т-80УК («Об'єкт 630А») з покращеним нічним прицілом «Агава», комплексом оптико-електронного придушення «Штора-1», додатковим радіо для командира та навігаційною апаратурою. Також завод розробив низку варіантів з активним захистом.[16]
Погані бойові результати Т-80БВ в Першій російсько-чеченській війні склали погану репутацію сімейству Т-80. Хоча реальними причинами були відсутність адекватного планування, невдала тактика застосування та брак навченості екіпажів, саме на конструктивні недоліки Т-80 посилався міністр оборони РФ Павло Грачов, розповідаючи про причини провалу в штурмі Грозного.[16]
Висока вартість танка Т-80У та його експлуатації, порівняно з Т-72 і Т-90, не сприяли як експорту, так і популярності всередині країни, до того ж конкуренцію Т-80У складали українські Т-80УД і Т-84. Уралвагонзавод (УВЗ) скористався можливістю, перейменувавши Т-72БУ на Т-90 і розпочавши його рекламну кампанію, і вже 1996 року саме його ЗС РФ обрали як свій майбутній танк. Втім, до 2005 року російська влада не фінансувала нові танки. УВЗ тримався за допомогою більшого експорту й виробництва залізничного устаткування, а ОЗТМ зрештою збанкрутував 2006 року.[16]
Опис[ред. | ред. код]
Компонування[ред. | ред. код]
Т-80У зберігає компонування Т-80 із моторно-трансмісійним відділенням у задній частині, бойовим відділенням посередині та відділенням керування в передній частині.[17]
Захист[ред. | ред. код]
Броня лоба корпуса та башти комбінована, принципово сучасніша за броню попередніх танків. На Т-80У застосовано броню з «комірчастим наповнювачем» (рос. броня с ячеистым наполнителем), що заливається поліефіруретаном. Комбінована броня башти має зовнішній шар сталі товщиною 60—85 мм і внутрішній, товщиною 80 мм. Між ними розташовані два шари комірчастого наповнювача, розділені 20-мм сталевою пластиною. Наповнювач реалізує принцип напівактивного захисту, який використовує для захисту енергію засобу ураження: енергія кумулятивного струменя переходить у кінетичну енергію середовища, після чого повторно взаємодіє з кумулятивним струменем, послаблюючи його. Порівняно зі склопластиком (як на Т-80Б/БВ), такий захист зменшує габарити й масу на 15 і 30% відповідно, а порівняно з монолітною сталлю — на 60% маси за подібних габаритів. Броня лоба корпуса залишилась п'ятишаровою зі склопластиковими панелями.[18]
Т-80У обладнаний вбудованим динамічним захистом (також називається ДЗ другого покоління) «Контакт-5»[прим. 1], який здатний ефективно боротись проти кумулятивних снарядів, а завдяки товстій метальній пластині також знижує ефективність підкаліберних снарядів. Через значну вагу елементи цього ДЗ мали встановлюватись на заводі під час виготовлення або капітального ремонту.[1] Динамічний захист розташований на лобі та бортах корпуса, на лобі, бортах і даху башти.[17]
Для захисту від ЗМУ танк має систему захисту, що за сигналом давачів герметизує танк і створює незначний надлишковий тиск. Броня також має підбій і надбій з водневмісними полімерами з додаванням свинцю, літію та бору.[17]
За російськими заявами, лобова броня башти Т-80У надає захист 780 мм і 1320 мм RHAe для підкаліберних і кумулятивних боєприпасів відповідно,[1] тому в межах курсового кута 35° Т-80У захищений від більшості масових кумулятивних засобів ураження.[17]
Озброєння[ред. | ред. код]
Т-80У озброєний 125-мм гладкоствольною танковою гарматою, пусковою установкою 2А46М-1 з двоплощинним стабілізатором 2Е42 (рос. 2Э42), теплозахисним кожухом та пристроєм вбудованого контролю вивірення прицілу навідника. Механізм обертання башти замінено з електрогідравлічного на електромеханічний.[17]
Кероване озброєння представлене комплексом 9К119 «Рефлекс». На відміну від радіокерованої ракети 9М112 у Т-80Б, 9М119 керується за допомогою лазерного променя, випромінювач якого входить до прицілу 1Г46. Порівняно з 9М112, дальність пострілу зросла з 4 до 5 км, а бронепробиття — з 600 до 700 мм сталевого еквіваленту.[1]
Танк має спарений з гарматою кулемет ПКТ і зенітний кулемет НСВТ. Установка зенітного кулемета відрізняється від усіх попередніх радянських основних бойових танків, включно з Т-80Б. Кулемет встановлюється на одну з трьох стійок, розташованих біля командирської башточки з різних боків.[17] При цьому командиру необхідно вилізти з люка для ведення вогню.[19]
Прицільні та спостережувальні прилади[ред. | ред. код]
Для керування озброєнням використовується система керування вогнем танка (СКВТ) 1А45 «Іртиш», що дозволяє навіднику та командиру проводити незалежний пошук цілей та ведення вогню, а також розраховує кути піднесення й випередження на основі даних із давачів, швидкості танка та цілі, атмосферних показників тощо. Приціл 1Г46 у складі 1А45 має лазерний далекомір і канал керування ракетою. В темну пору доби використовується активно-пасивний нічний приціл зі стабілізованим полем зору ТПН-4 «Буран-ПА». На Т-80УК 1992 року встановлюється тепловізійний приціл «Агава-2», яким може користуватись і командир за допомогою спеціального каналу.[17][19] Дальність бачення через нічний приціл складає 1200 і 1500 м у пасивному й активному режимах відповідно.[6]
Для спостереження за полем бою командир використовує комбінований денний і нічний прицільно-спостережувальний комплекс ПНК-4С зі спостережувальним пристроєм ТКН-4С «Агат-С». Дальність бачення вночі: 800 і 1200 м у пасивному й активному режимах відповідно.[6] Порівняно з попередником, ТКН-3, він був оснащений стабілізованим у вертикальній площині полем зору та більшою кількістю виведеної інформації. Режим «дубль» дозволяє командиру самостійно навести гармату на ціль і вести вогонь, тобто, повністю брати контроль над озброєнням у свої руки.[17] У ТКН-4 також вбудований оглядовий перископ без збільшення.[19]
-
Місце навідника Т-80У. По центру денний приціл 1Г46, ліворуч нічний приціл «Буран-М».
-
Місце командира. По центру спостережувальний пристрій ПНК-4С
-
Вид на башту ззаду. Видно ОПВТ (ближній план), блоки динамічного захисту, давач вітру (чорний) та інше
Двигун і ходова[ред. | ред. код]
Як і попередні Т-80Б/БВ, танк обладнаний газотурбінним двигуном ГТД-1000ТФ потужністю 1100 к.с., з 1990 встановлювався ГТД-1250 (1250 к.с.).[17] Висока питома потужність (23,9 або 27,2 к.с./т залежно від двигуна) була найвищою з усіх танків світу станом на 2000 рік, і на демонстраціях часто показували танковий стрибок, за що танк прозвали «летючим танком».[20]
Ходова частина в цілому аналогічна Т-80.
Інше обладнання[ред. | ред. код]
Танк має також додатковий електроагрегат ГТА-18А, термодимову апаратуру, систему поставлення димової завіси 902Б «Туча», устаткування для самокопування[ru], кріплення для протимінного трала[en] КМТ-6, обладнання для підводного водіння танка (на пізніх версіях це «Брод» або «Брод-М»)[21].[17]
Радіостанцію Р-123 замінено на ультракороткохвильову симплексну Р-173, що працює одночасно в режимі прийому та передавання. Також наявний танковий перемовний пристрій.[17]
Для підвищення ймовірності виживання на полі бою танк має автоматичну протипожежну систему 3ЕЦ13 «Іней» (рос. 3ЭЦ13 «Иней»).[22]
-
Подолання водної перешкоди з ОПВТ
-
Вид на ОПВТ ззаду
-
Мінний трал ТМТ-К
Камуфляж[ред. | ред. код]
Наприкінці 1980-х років Радянська армія почала застосовувати триколірну схему, подібну до тогочасної американської. Схема складалась із темно-зеленого основного кольору та включень сіро-жовтої й чорної емалі ХС-5146. З цим розфарбуванням танки відправлялись і на експорт, зокрема, до Кіпру.[16]
Характеристики[ред. | ред. код]
Характеристики танка Т-80У[23]:
Розміри та маса[ред. | ред. код]
Озброєння[ред. | ред. код]
|
Ходові якості[ред. | ред. код]
|
Бойове застосування[ред. | ред. код]
Російське вторгнення в Україну (з 2022)[ред. | ред. код]
4-та танкова дивізія (Кантемирівська), оснащена переважно сучасними Т-80, зазнала важких втрат на початку вторгнення.[24] Її розбиття мало й символічне значення, оскільки цей підрозділ вважався елітним.[25] У ході Слобожанського контрнаступу Кантемирівська дивізія знову зазнала тяжких втрат і втратила боєздатність. Сумарна кількість втрачених Т-80У від початку вторгнення склала близько 90 одиниць, з яких близько половини потрапили до Сил оборони України та згодом використовувались проти росіян.[26][27] За даними IISS, протягом року вторгнення Росія втратила близько 2/3 наявних Т-80БВ/У.[28]
У березні 2022 року в Сумській області в результаті українського артилерійського удару було знищено єдиний прототип Т-80УМ2 з комплексом активного захисту «Дрозд».[29][30] Танк перебував на озброєнні Кантемирівської дивізії. За кілька тижнів до початку повномасштабної війни такий танк був помічений на навчаннях у Білорусі.[31] Крім того, українським військовим вдалось захопити майже неушкодженим рідкісний командирський Т-80УК і ще один знищити. Таких танків було виготовлено всього кілька одиниць, усі вони перебували в 4 ТД.[32][33]
Станом на квітень 2024 року за даними Oryx відомо про такі втрати серед танків родини Т-80У (знищено/захоплено): 44/46 Т-80У, 1/1 Т-80УК, 3/4 Т-80УЕ-1 та єдиний відомий зразок[34] Т-80УМ2. Також знищено 9 невстановлених моделей Т-80 і захоплено 2.[35]
Модифікації[ред. | ред. код]
- Т-80У («Об'єкт 478АС») — основний серійний варіант з системою керування вогнем 1А45 і нічним прицілом ТПН-4 «Буран-ПА». З 1992 року виготовлялась версія, яку називають Т-80УМ, Т-80У(М) або Т-80У-М, з покращеними системою керування вогнем і захистом.[36]
- Т-80УК («Об'єкт 630А») — серійний командирський варіант Т-80У, розроблений на початку 1990-х. Встановлені: тепловізійний приціл «Агава-2», система «Штора-1», додаткова радіостанція, навігаційна система ТНА-4-3, система дистанційного підриву осколково-фугасних снарядів, автономна енергоустановка АБ-1-П28 (1 кВт) і короткохвильова радіостанція.[17][16][19] Вперше продемонстрований на IDEX-1995.[37]
- Т-80УА — встановлені нова система керування вогнем 1А45-1 з тепловізійним прицілом ПК-5 «Буран-М», «Штора-1», система дистанційного підриву «Айнет», гармата 2А46М-4, давачі вітру й вигину ствола та оновлена електроніка. Механізм заряджання модифіковано для вогню потужнішими підкаліберними снарядами довжиною 740 мм. Також встановлено двигун ГТД-1250.[38]
- Т-80УЄ (рос. Т-80УЕ) — варіант, подібний до Т-80УК, але без додаткової радіостанції та деяких інших покращень. вперше показаний 1999 року.[39]
- Т-80УМ-1 «Барс» (Об'єкт 219АС-М1) — варіант Т-80УМ з комплексами активного захисту «Штора-1» та «Арена».[17] встановлений двигун ГТД-1250Г, гармата 2А46М-4, додатково обладнаний такими системами і комплексами: «Штора-1», «Велиж», ТВН-5, Р-163-50У[17], Р-163УП[17], системою кондиціювання повітря.[40]
- Т-80УМ-2 — дослідний варіант Т-80У з установкою комплексу активного захисту «Дрозд».[29]
- Т-80УД («Об'єкт 478Б») — серійний варіант Т-80У з дизельним двигуном 6ТД-1, що виготовлявся в Харкові.
- Т-80УЄ-1 ((рос. Т-80УЕ-1; «Об'єкт 219АС-1») — поєднання бойового відділення (башти) Т-80УД та модернізованого корпусу Т-80БВ. Також встановлено двигун ГТД-1250.[38]
- «Чорний орел» («Об'єкт 640») — дослідний основний бойовий танк, створений 1999 року.
Т-80УЄ-1[ред. | ред. код]
Модифікацію Т-80УЄ-1 (рос. Т-80УЕ-1; індекс ГБТУ: Об'єкт 219АС-1) або Т-80У-Е1 було створено у зв'язку з тим, що російські Т-80УД, виготовлені в Харкові за часів СРСР, вичерпували ресурс ходової та двигуна, а їхній ремонт потребував би залучення України. Тому на початку 2000-х років було розроблено встановлення бойового відділення від Т-80УД на модернізовані шасі Т-80БВ. При капітальному ремонті шасі встановлювали ГТД-1250, автономний агрегат живлення ГТА-18А, новий динамічний захист. ГТА-18А та система зменшення витрат плаьного знижують експлуатаційну витрату пального на 33-34%. У бойовому відділенні замінювали блок введення поправок 1В216 на 1В216М, ІЧ-прожектор Л-4А на ПЛ-1, давач вітру 1Б11 на ДВЄ-БС. Також було виготовлено партію Т-80УЕ-1 з нічним прицілом «Пліса».[38]
-
Видно відмінності від Т-80У: дистанційна зенітна установка, нічний приціл «Пліса», давач вітру ДВЕ-БС
-
Вид башти згори
-
Місце командира
-
Місце навідника. По центру денний приціл 1Г46-2, ліворуч нічний приціл «Пліса»
Оператори[ред. | ред. код]
Поточні оператори[ред. | ред. код]
- Кіпр: 27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії в 1990-х. 2010 року Кіпр придбав ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У станом на 2022 рік 82 танки в строю.[41]
- Пакистан: 315 Т-80УД станом на 2022 рік.[42]
- Південна Корея: отримано 80 танків від Росії протягом 1995—2006 років.[16] 80 Т-80У станом на 2018, 40 Т-80У станом на 2020—2022 роки.[42]
- Росія: станом на 2024 рік, 350 одиниць Т-80БВ/БВМ/У в строю та щонайменше 750 на зберіганні, переважно Т-80БВ і УД, деяка кількість Т-80У/УЄ-1.[43][44]
- Україна: до 2022 року ні Т-80У, ні Т-80УД, на озброєнні в Україні не стояли, хоча останній виготовляли на експорт для Пакистану.[45] Захоплено щонайменше танк 51 родини Т-80У за даними Oryx.[46]
Колишні оператори[ред. | ред. код]
- СРСР: 1990 року Договором про звичайні збройні сили в Європі було встановлено кількість наявних на захід від Уральських гір танків Т-80 — 4874 танки, з них 410 складали Т-80У та Т-80УД.[47] На мить розпаду СРСР практично всі танки родини Т-80 опинились на території Росії.[48]
Невдалі контракти[ред. | ред. код]
- Греція: 1998 було проведено тендер, у якому брали участь американський M1 Abrams, німецький Leopard 2, французький Leclerc, британський Challenger 2, російський Т-80У та український Т-84.[49] Там танк визнали найпростішим щодо обслуговування, він показав гарні динамічні якості, однак влучність вогню виявилась незадовільною.[50] У тендері переміг Leopard 2.
- Швеція: 1993 Т-80У розглядали на випробуваннях, але надали перевагу Leopard 2A4.[16] Танк також знаний у Швеції як Hotstridsvagn VII (від швед. Hotstridsvagn VII — «танк-загроза 7»).[51]
Інші оператори[ред. | ред. код]
- Велика Британія: 1992 року Росія продала один танк як жест доброї волі.[16]
- КНР: існує інформація про придбання деякої кількості Т-80УК[37] для використання у власних розробках танків.[52]
- Марокко: існує інформація, що кілька танків наприкінці 1980-х придбаyj для випробування, а пізніше ці танки опинились у руках Великої Британії та США.[16]
Кіпр[ред. | ред. код]
27 Т-80У та 14 Т-80УК було куплено в Росії за 174 млн доларів США, перші танки надійшли 1996 року. 2010 року Кіпр придбав за 115 млн доларів ще 41 Т-80У та 4 БРЕМ-80У; танки надійшли з запасів російської армії, тоді як БРЕМ виготовили з нуля.[53] Станом на 2022 рік 82 танки в строю.[41]
У квітні 2022 року, на тлі російського вторгнення в Україну, поширилась інформація про те, що США просили Кіпр передати Україні свої Т-80У (а також БМП-3, «Тор», С-300 й Мі-35), і що президент Кіпру сприйняв цю пропозицію схвально. Пізніше стало відомо, що Кіпр готовий віддати танки лише в обмін на грецькі Leopard 2, які могли б якнайшвидше їх замінити.[54][55]
У червні 2023 року з'явилась інформація про потенційну купівлю Кіпром ізраїльських танків Merkava Mk 2 та Mk 3, у результаті чого кіпрські Т-80У потенційно могли би бути передані Україні, хоча підтверджень такого плану не було. Втім, після початку війни з Хамасом, Ізраїль відмовився від продажу й повернув танки в стрій.[56][57]
Південна Корея[ред. | ред. код]
Південна Корея отримала від Росії 80 Т-80У протягом 1995—2006 років у рахунок погашення частини державного боргу Радянського Союзу,[16] вони надійшли на озброєння двох батальйонів 3-ї танкової бригади. До появи на озброєнні в 2014 році танків K2 Black Panther зі 120-мм гарматою, отримані від РФ Т-80У були найпотужнішими танками на озброєнні корейських збройних сил.[58]
Див. також[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Т-80У |
- Список основних бойових танків за країнами[en]
- Список основних бойових танків за поколіннями
- Т-72Б3
- Т-80БВМ
- Т-80УД
- Т-84
- Т-90
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ На перших Т-80У та УД це був «Контакт-1»
- ↑ а б в г д е ж и к л м Zaloga, 2009, с. 19–25.
- ↑ Zaloga, 2009, с. 10—12.
- ↑ а б Неизвестный Т-80У. btvt.info. Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Рязанцев, 2009, с. 110—111.
- ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 116—119.
- ↑ а б в Неизвестный Т-80У. btvt.info. Архів оригіналу за 29 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ а б Рязанцев, 2009, с. 124—128.
- ↑ Zaloga, 2009, с. 26.
- ↑ Рязанцев, 2009, с. 123—125.
- ↑ Zaloga, 2009, с. 25—30.
- ↑ Рязанцев, 2009, с. 124—125, 128—130.
- ↑ Ильин, Владимир (1998). Основной танк Т-80. Техника и вооружение (1).
- ↑ Карпенко, А. В. (1996). Обозрение отечественной бронетанковой техники (1905-1995 гг.) (російською) . Невский бастион. с. 381, 388.
- ↑ Рязанцев, 2009, с. 150.
- ↑ Барятинский, 2002, с. 25– 45.
- ↑ а б в г д е ж и к л Zaloga, 2009, с. 30—35.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Шунков, 2000, с. 192–.
- ↑ Тарасенко, Андрей. Бронирование современных отечественных танков. btvt.info. Архів оригіналу за 8 грудня 2023. Процитовано 22 квітня 2024.
- ↑ а б в г Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 30 квітня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Zaloga, 2000, с. 9.
- ↑ Drapes, Iron (23 лютого 2016). Tankograd: T-80. Tankograd. Архів оригіналу за 27 січня 2024. Процитовано 16 квітня 2024.
- ↑ Шунков, 2000, с. 192–202.
- ↑ Шунков, 2000, с. 198.
- ↑ John Chipman's Military Balance launch event remarks. IISS (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 16 лютого 2023.
- ↑ How the defeat of a tank division symbolises the malaise of Putin’s Russia. TheArticle. 30 березня 2022. Архів оригіналу за 11 жовтня 2022. Процитовано 16 лютого 2023.
- ↑ David Axe. A Hundred Wrecked Tanks In A Hundred Hours: Ukraine Guts Russia’s Best Tank Army. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
- ↑ RUSSIAN OFFENSIVE CAMPAIGN ASSESSMENT, SEPTEMBER 18. Institute for the Study of War (англ.). Архів оригіналу за 19 вересня 2022. Процитовано 19 вересня 2022.
- ↑ John Chipman's Military Balance launch event remarks. IISS (англ.). Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 16 лютого 2023.
- ↑ а б Росія втратила в Україні танк Т-80У з комплексом "Дрозд". Мілітарний. 21 березня 2022. Архів оригіналу за 29 липня 2022. Процитовано 17 жовтня 2022.
- ↑ Thomas Newdick (21 березня 2022). Russia’s Only Prototype T-80UM2 Tank Was Destroyed In Ukraine. The Drive (англ.). Архів оригіналу за 13 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
- ↑ Dylan Malyasov (20 березня 2022). Ukrainian artillery destroyed Russian tank outfitted with active protection system. Defence Blog. Архів оригіналу за 4 червня 2023.
- ↑ Армія Росії втратила в Україні рідкісний командирський танк Т-80УК. Український мілітарний портал. 20 березня 2022.
- ↑ ЗСУ захопили рідкісний Т-80УК рашистів: таких в армії РФ лише декілька одиниць. Defense Express. 21 березня 2022.
- ↑ https://mil.in.ua/uk/news/rosiya-vtratyla-v-ukrayini-tank-t-80u-z-kompleksom-drozd/
- ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 19 квітня 2024.
- ↑ Шунков, 2000, с. 199.
- ↑ а б Zaloga, 2000 та 15—22.
- ↑ а б в Модернизированные танки Т-80УА, Т-80УЕ-1, Т-80БА. www.btvt.info. Архів оригіналу за 4 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Zaloga, 2000 та 23—28.
- ↑ Zaloga, 2000 та 29—31.
- ↑ а б The Military Balance 2022. — P. 94.
- ↑ а б The Military Balance 2018, 2020, 2022
- ↑ Скільки танків залишилось у Росії?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 12 квітня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
- ↑ Military Balance: скільки танків втратила та відновила Росія?. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 31 березня 2024. Процитовано 22 травня 2024.
- ↑ З якими танками Україна зустріла велику війну. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 18 квітня 2024. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ Oryx. Attack On Europe: Documenting Russian Equipment Losses During The Russian Invasion Of Ukraine. Oryx. Процитовано 19 квітня 2024.
- ↑ Zaloga, 2009, с. 12, 15, 17.
- ↑ Zaloga, 2009, с. 28—30.
- ↑ Греческий тендер 1998: воспоминания об украинском участии. btvt.info. Архів оригіналу за 30 березня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ За звітом з тендеру
- ↑ När fienden kom till Sverige. www.ointres.se. Архів оригіналу за 26 лютого 2024. Процитовано 30 травня 2024.
- ↑ 中国曾引进苏联T80坦克测试 我军88坦克直击毫发无损. 新浪军事 (zh-CN) . 24 January 2019. Процитовано 28 December 2020.
- ↑ Redefined, Defence (28 лютого 2021). T-80U | 25 Years of service in the National Guard and its upgrade options - Infographics & VIDEO. Defence Redefined (амер.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2022. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ office_zzam (5 квітня 2022). US asks Cyprus to transfer T-80U tanks BMP-3 IFVs S-300 and Tor-M1 air. www.armyrecognition.com (en-gb) . Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ office_zzam (20 січня 2023). Cyprus ready to give its T-80U MBTs to Ukraine only in exchange for Gr. www.armyrecognition.com (en-gb) . Архів оригіналу за 31 травня 2024. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Ізраїль та Кіпр провели переговори щодо танків Merkava. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 2 липня 2023. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Угоди не буде: Ізраїль повертає у стрій виставлені на продаж танки. Мілітарний (укр.). Архів оригіналу за 9 листопада 2023. Процитовано 31 травня 2024.
- ↑ Dylan Malyasov (24 серпня 2019). U.S. Army soldiers tested Russian-made T-80 main battle tanks. Defence Blog. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 3 червня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Zaloga, Steve (2009). T-80 standard tank: the Soviet army's last armored champion. New Vanguard (англійською) . Т. 152. Oxford ; New York: Osprey Publishing. ISBN 978-1-84603-244-8.
- Zaloga, Steven; Markov, David (2000). Russia's Main Battle Tank T-80U (англійською) . Concord.
- Шунков, В. Н. (2000). Танки (російською) . Минск: Попурри. ISBN 985-438-405-5.
- Барятинский, Михаил (2002). Танк Т-80. ТанкоМастер (російською) .
- Рязанцев, Николай (2009). Моторы и судьбы. О времени и о себе: воспоминания Генер. конструктора по созданию двигателей для бронетанк. техники (російською) . Харків: ХНАДУ. с. 271.
|
|
|
Ця стаття є кандидатом у добрі статті. Обговорення номінації відбувається на сторінці пропозицій. |