Портал:Українська наука
Українська наука  Наука — це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично та має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони й методи дослідження. Історія зародження й становлення української науки налічує багато століть, адже у своєму розвитку вона пройшла довгий шлях. Від перших елементів науки в стародавньому світі, у зв'язку з потребами суспільної практики, що мали суто практичний характер, — аж до наших часів, коли наука стала по суті джерелом економічного зростання і невід'ємною складовою національної культури та освіти України. З часу виникнення на північних берегах Чорного та Азовського морів античних стародавніх грецьких міст-держав (VIII–VII ст. до н.е.) існують відомості про збирання донаукового знання на території сучасної України. Найвідомішими грецькими містами-державами того часу були: Ольвія (нині с. Парутине в гирлі Південного Бугу), Херсонес (околиці сучасного Севастополя), Пантикапей (місце сучасної Керчі), Тіра (на місці нинішнього Білгорода-Дністровського), Феодосія, Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії) та інші[1]. Античні міста відзначалися значним розвитком освіти, медицини та культури. Мешканці приділяли значну увагу навчанню дітей: учні вивчали читання, лічбу, письмо, риторику, красномовство. Розвивалися історія і філософія.[джерело?] Особливе значення приділялося медицині. Про це свідчать численні археологічні знахідки (хірургічні ножі, пінцети, голки та ін). В Ольвії існувала аптека. Мешканці Керкінітиди широко використовували цілющі властивості кримських грязей. Історик Пліній Старший так описував один з берегів Сакського озера: «...на Таврійському півострові є земля, за допомогою якої лікуються різні хвороби»[2]. Невипадково відомий вчений Діонісій Малий (*475—†550) походив зі Скіфії (історично етнічної України).[джерело?].::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Сергі́й Степа́нович Оста́пенко (нар. 6 (18) листопада 1881, Троянів, Волинська губернія, Російська імперія — пом. 1937[3]) — український економіст, державний і політичний діяч. Голова Ради Народних Міністрів УНР (від 13 лютого до 9 квітня 1919 року). Народився 18 листопада 1881 року в містечку Троянів Житомирського повіту Волинської губернії (нині село Житомирського району Житомирської області) в родині незаможного українського селянина... 1909 року екстерном закінчив Володимирський кадетський корпус у Києві. У 1909–1913 роках навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Згідно з ухвалою ради інституту Остапенка відрядили до Німеччини для поглиблення знань з економіки. Закордоном пробув недовго і того ж 1913 року повернувся в Україну та приступив до роботи на посаді завідувача статистичного бюро Балтського повітового земства на Поділлі. Наступного року Остапенко переїхав до Харкова, де очолив статистичне бюро гірничодобувної промисловості Слобожанщини. Згодом повернувся до Києва та до 1917 року працював приват-доцентом Київського комерційного інституту.::::::::::::::::читати далі |
 Вибраний портрет української науки |
Вибрані списки української науки
|
Основні терміни і поняття гуманітарних наук Культу́ра (лат. Culture — «обробіток», «обробляти») — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації. Культура є складною системою буття. У XX столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці («англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions», 1952) 180 визначень терміну «культура». У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі «Філософія й культура», було наведено вже кілька сотень визначень цього поняття... Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією, психологією, історією[4]..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття економічних наук Бухгалтерський о́блік — процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень[5]. Об'єктами бухгалтерського обліку є майно організацій, їх зобов'язання і господарські операції, здійснювані організаціями в процесі їх діяльності. Загальний описОсновним завданням бухгалтерського обліку є формування повної і достовірної інформації про діяльність організації і її майнове положення, необхідною внутрішнім користувачам бухгалтерської звітності — керівникам, засновникам, учасникам і власникам майна організації, а також зовнішнім — інвесторам, кредиторам і іншим користувачам бухгалтерської звітності..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття природничих наук Гомогенність фітоценозів (англ. homogeneity від грец. homogenes — однорідний) — флористична і структурна однорідність фітоценозів. Данелія (англ. Dagnelie) сформулював наступні ознаки гомогенного угруповання: ймовірність знайти особину кожного виду постійна по всій площі спільноти, розподіл усіх видів відповідає закону розподілу Пуассона, всі види розподілені незалежно, схожість майданчиків не залежить від відстані між ними у просторі. Ці ознаки Г.ф. сформульовані занадто жорстко і тому практично неможливо знайти рослинність, яка задовольняла б їм усім одночасно, Г.ф. протиставляється гетерогенності фітоценозів. Концепція континууму виключає абсолютну Г.ф., і віднесення спільнот до класу гомогенних або гетерогенних явищ залежить від обраного порогу. Наприклад, нерівномірність розподілу окремих видів можна розглядати як несуттєву ознаку і говорити про гетерогенність фітоценозів тільки у випадку чергування у просторі різних комбінацій видів (кореляційних плеяд). У таксономічному континуумі поняттю «Г.ф.» відповідає гомотопність фітоценонів (стосовно не до фітоценозів, а до фітоценонів). Г.ф. досліджується за допомогою індексів гомогенності. |
Основні терміни і поняття точних наук  Теорія алгоритмів (англ. Theory of computation) — окремий розділ математики, що вивчає загальні властивості алгоритмів. Виникла в 30-х роках 20 століття. Алгоритми, проте, простежуються в математиці протягом всього часу її існування. Необхідність точного математичного уточнення інтуїтивного поняття алгоритму стала неминучою після усвідомлення неможливості існування алгоритмів розв'язку багатьох масових проблем, в першу чергу пов'язаних з арифметикою та математичною логікою (проблеми істинності арифметичних формул та формул першопорядкового числення предикатів, 10-та проблема Гільберта про розв'язність діофантових рівнянь та ін.). Для доведення неіснування алгоритму треба мати його точне математичне визначення, тому після сформування поняття алгоритму як нової та окремої сутності першочерговою стала проблема знаходження адекватних формальних моделей алгоритму та дослідження їх властивостей. При цьому формальні моделі були запропоновані як для первісного поняття алгоритму, так і для похідного поняття алгоритмічно обчислюваної функції. Вперше поняття алгоритму з'явилося в працях Е. Бореля (1912) та Г. Вейля (1921). Першими формальними моделями алгоритмічно обчислюваних функцій були λ-означувані функції (Алонзо Черч, 1932) та загальнорекурсивні функції (Курт Гедель, 1934). Вказані класи визначались як функції, графіки яких породжуються відповідно численням λ-конверсій та численням Ербрана-Геделя. В 1936 році Стівен Коул Кліні поширив поняття загальнорекурсивної функції на випадок часткових функцій, ввівши поняття частково рекурсивної функції, та описав клас таких функцій в чисто функціональних термінах. В 1943 році Еміль Пост запропонував модель обчислюваних функцій на основі введеного ним числення спеціального вигляду (канонічних систем)..::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття аграрних та медичних наук Сільськогосподарські товариства (СГТ) — товариства, метою яких є розвиток й удосконалення сільського господарства і його окремих ділянок, організація науково-дослідних робіт, видавництво фахових праць та журналів, поширнення сільськогосподарської освіти, допомога членам товариств у раціоналізації господарства (створення сільськогосподарських станцій, проведення виставок, публікації у пресі, посередництво в купівлі сільськогосподарських машин, постачанні насіння, збуті сільськогосподарської продукції тощо). СГТ існують в Європі від другої половини XVIII століття. Перше СГТ Російської імперії — «Імператорське вільне економічне товариство» (від 1765, Санкт-Петербург). Воно, як і «Імператорське Московське товариство сільського господарства» (від 1819), своєю діяльністю охоплювало землі центральних та східних українських губерній. .::::::::::::::::читати далі |
Основні терміни і поняття технічних наук  1. Впуск. 2. Стиснення. 3. Робочий хід. 4. Випуск Двигу́н вну́трішнього згоря́ння — тип двигуна, теплова машина, в якій хімічна енергія палива, що згоряє в робочій зоні, перетворюється в механічну роботу. Поряд з електричним двигуном двигун внутрішнього згоряння є одним із найпоширеніших типів двигунів. Найчастіше він використовується у транспортних засобах: автомобілях, мотоциклах, поїздах, авіації, водному транспорті тощо. Двигуни внутрішнього згоряння застосовуються також в автономних електричних генераторах для виробництва електроенергії. Назва двигуна внутрішнього згоряння пов'язана з тим, що, на відміну від парової машини, горіння відбувається в закритій камері, в яку спеціально сконструйованими системами подається рідке або газоподібне паливо та повітря, кисень у складі якого виконує роль окисника. Гарячі гази, що утворюються при згорянні палива, створюють значний тиск, енергія якого перетворюється у механічну роботу..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні інститути та організації України  Інститут нейрохірургії імені академіка А. П. Ромоданова НАМН України — науково-дослідна та лікувальна установа НАМН України. Історія інституту Засновний у 1950 році на базі Київського психоневрологічного інституту, організованого у 1927 році. За ініціативи Олександра Арутюнова інститут створювався у вигляді науково-дослідного та лікувального закладу, що сприяло розвитку таких дисциплін, як нейрорентгенологія, отоневрологія та нейроофтальмологія, а також подальшому нейрофізіології, нейропсихології тощо. З 1964 по 1993 pр. інститут очолював академік А. П. Ромоданов. Після його смерті у 1993 році інституту було присвоєно його ім'я. З 1993 по 2013 директором був академік НАН та НАМН України Ю. П. Зозуля. В квітні 2013 року інститут очолив академік НАМН України Є. Г. Педаченко..::::::::::::::::читати далі |
Науково-дослідні станції та лабораторії України  Обсерваторія Львівської політехніки , Обсерваторія Львівського політехнічного інституту або Астрономічна обсерваторія Національного університету «Львівська політехніка» — українська астрономічна обсерваторія, розташована в місті Львові на висоті 340 метрів над рівнем моря. Діяла з 1877 не менше 35 років. В цей час наступницею традицій та історії обсерваторії можна вважати кафедру вищої геодезії та астрономії Національного університету «Львівська політехніка». Під час її активної роботи була Австро-Угорсько. та офіційно називалася по нім. Observatorium der kk Technischen Hochschule in Lemberg і по пол. Obserwatorium Ck Szkoły Politechnicznej we Lwowie . Кафедра вищої геодезії та астрономії (до 1894 року: Кафедра геодезії і сферичної астрономії) Національного університету «Львівська політехніка» (на той момент "Технічної академії у Львові «, а з 1877 р. -» Політехнічна школа ") є найстарішою геодезичною кафедрою в Україні. Вона була заснована 18 червня 1871 наказом Міністерства освіти Австро-Угорщини. Її першим завідувачем був призначений доцент Чеського вищого технічного училища в Празі Домінік Зброжек, якому згодом було присвоєно звання професора. Коли 12 березня 1873 року було прийнято «височайше» рішення про будівництво нового корпусу академії, то там, за ініціативою Зброжека, було передбачено і будівництво астрономічної обсерваторії. Для неї в 1874 -1877 роках було побудовано два бетонних стовпа висотою 30 метрів кожен, ізольовані від інших частин будівлі. Один стовп був призначений для екваторіального кола, другий — для рефрактора з параллактичним монтуванням. У зв'язку з фінансовими труднощами придбали лише астрономічний універсальний інструмент фірми "Т. Ertel & Sohn "(Мюнхен, Баварія), маятниковий годинник Шорт (2 штуки), кілька хронометрів, хронограф і кілька менших приладів.::::::::::::::::читати далі |
Науково-освітні заклади України  Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського — вищий навчальний заклад IV рівня акредитації в Україні, розташований у місті Сімферополь у Автономній Республіці Крим. Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського є спадкоємцем першого вищого навчального закладу в Криму — Таврійського університету, створеного в 1918 році за ініціативою Соломона Крима. У лютому 1921 року його було перейменовано у Кримський університет імені М. В. Фрунзе. В 1925 році на базі університету був створений Кримський державний педагогічний інститут. У лютому 1972 року він був перетворений у Сімферопольський державний університет імені М. В. Фрунзе. Одним з перших ректорів університету був український вчений-натураліст, основоположник геохімії й біогеохімії — академік Володимир Вернадський..::::::::::::::::читати далі |
Наукова періодика України Науково-технічний журнал «Науковий вісник Національного гірничого університету» («Науковий вісник НГУ») (англ. Scientific Bulletin of National Mining University) із серії наукових журналів, що видаються вищими навчальними закладами. Журнал зареєстрований ВАК України (Постанова № 1-05/1 від 10.02.2010 р.) як фахове видання з технічних, геологічних і економічних наук. Видається з 1998 року. Виходить 6 разів на рік..::::::::::::::::читати далі Мета видання - висвітлення актуальних проблем гірничодобувної і енергетичної галузей промисловості та шляхів їх рішення за допомогою фундаментальних і прикладних досліджень, нових наукових підходів до розробки технологій, аналізу економічних аспектів роботи підприємств, а також питань удосконалення діяльності вищої школи. |
Наукова література України
|
 Наукові сайти УкраїниВи можете додати сюди посилання на вебсайти для статтей про Українську науку↓
|
 Категорії
|
| Науково-популярні телепрограми та кінофільми України «Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини. У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту. .::::::::::::::::читати далі |
 Корисні шаблони |
 Нові статті
|
Добра стаття Гна́т Марти́нович Хоткéвич (літературний псевдонім Гнат Галайда) * 31 грудня 1877 (12 січня 1878)[6], Харків — † 8 жовтня 1938, тюрма НКВС СССР) — український письменник, історик, бандурист, композитор, мистецтвознавець, етнограф, педагог, театральний і громадсько-політичний діяч. Жертва сталінського терору. Народився в сім'ї Мартина Пилиповича Хоткевича (походив з міщан, за національністю поляк) та українки Ольги Василівни (в дівоцтві Кривоногової), селянки з Сумщини. 1894 — з відзнакою закінчив Харківське реальне училище, що дало йому право при конкурсному складанні кількох іспитів вступити до вищого навчального закладу. 1900 — закінчив технічний факультет Харківського технологічного інституту[7]. .::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис українська науки. Філософи та вчені-енциклопедисти Павло́ Ру́син (*бл. 1470, Кросно, сучасна Польща — †листопад 1517, Старий Сонч[8] 1517, Сянік чи Новий Сонч) — український, польський поет і мислитель доби Відродження. Народився, правдоподібно, в одному з лемківських[9] сіл поблизу Коросна. Ґрунтуючись на тому, що він писав латинською мовою (інакше тоді не міг), польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча. Павло Русин народився в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. За даними польської дослідниці Марії Цитовської, народився в сімї бурмістра Кросна (з 1480) Яна Проклера - німецького походження, власника 2-х будинків, саду. Документи свідчать про те, що мав сестер Софію, Барбару, мачуху Катажину.[10] Навчався спочатку в парафіяльній школа Кросна, потім у Краківській академії (університеті) з 1491-го.[11]) Продовжив студії у Грайфсвальдському університеті (Німеччина), де познайомився з професором права, гуманістом, поетом Петром з Равенни. Тут отримав звання бакалавра 29 січня 1500[10] (чи магістра) і залишився викладачем. За даними Марії Цитовської, після отримання ступеня бакалавра поновив студії в Кракові, вивчав твори античних авторів, зокрема, Вергілія, Овідія, Горація, Стація, Лукана, Теренція, Ціцерона.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Соціологи, політологи та вчені воєнних наук Іри́на Ериківна Беке́шкіна — український соціолог, спеціаліст у галузі політичної та електоральної соціології. Директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва[12]. Закінчила філософський факультет Київського університету імені Т. Г. Шевченка і аспірантуру Інституту філософії АН УРСР. Кандидат філософських наук. Працювала науковим редактором журналу «Філософська думка», молодшим і старшим науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР. З 1991 року — науковий співробітник Інституту соціології НАН України. З 1996 року — заступник директора (нині директор) Фонду «Демократичні ініціативи», з 2001 року — його науковий керівник. Науковий редактор бюлетеню «Політичний портрет України» фонду «Демократичні ініціативи»..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Філологи та лінгвісти Агата́нгел[13] Юхи́мович Кри́мський (нар. 3 (15) січня 1871 — пом. 25 січня 1942) — український історик, письменник і перекладач кримськотатарського походження, один з організаторів Академії Наук України (1918). Літературний псевдонім А. Хванько. Народився у місті Володимирі-Волинському (тепер Волинська область) 15 січня 1871 року у родині вчителя історії та географії Кримського Юхима Степановича. Походив з татарського роду. У дитячі роки його батьки переїхали у Звенигородку Київської губернії (тепер Черкащина). У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його у місцеве училище, де Агатангел провчився п'ять років 1876–1881. Після навчання у протогімназії в Острозі (1881–1884) та Другій київській гімназії (1884–1885) вступив за конкурсом у Колегію Павла Ґалаґана 1885–1889. У ті роки опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Всього він знав шістдесят мов[14]..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Історики та правознавці Стеллецький Гнат Якович (*3 лютого 1878 — † 11 листопада 1949, Москва) — археолог, історик, спелеолог. Відкрив печери Іотопати та Абула в Палестині. Народився в селі Григор'ївка Олександрівського повіту Катеринославської губернії, в сім'ї вчителя. Навчався в Харківській духовній семінарії, Київській духовній академії. У 1905—07 роках перебував у Палестині, викладав у Назаретській учительській семінарії. З 1907 року служить у Московському архіві Міністерства юстиції. 1908 керував археологічними розкопками курганів у Полтавській губернії; брав участь у XIV Археологічному з'їзді в Чернігові.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Релігієзнавці, геральдисти та археологи Олекса́ндр Беніамі́нович Авагя́н (нар. 12 листопада 1944, Київ — пом. 26 липня 1988, смт Меджибіж Летичівського району Хмельницької області) — український археолог, спелеолог, музикант і поет. Співзасновник української спелеоархеології (скелеїстики), автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд. 1981 року закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту. Працював 1981–1984 в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології АН УРСР, 1985–1988 — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проєктному інституті. Авагян — один із засновників української скелеоархеології (скелеїстики). Автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, ініціатор та керівник ::::::::::::::::читати далі. |
| Обраний життєпис українська науки. Культурологи та мистецтвознавці Олекса́ндр Іва́нович Некра́сов (16 грудня 1946, Красний Кут Саратовської області Росії) — український композитор, науковець, педагог, музичний критик та громадський діяч. Член Національної спілки композиторів України (1979), Національної всеукраїнської музичної спілки (1992), Національної спілки журналістів України (2005); доцент (1991), заслужений діяч мистецтв України (1995), професор (1996); нагороджений медаллю (1970).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Етнологи, антропологи та фольклористи Омеля́н Йо́сипович Парти́цький (*28 травня 1840 — †20[15] /21 січня[16] 1895) — український галицький вчений-мовознавець, етнограф, історик, педагог, громадський діяч... В Тернополі разом з Володимиром Лучаківським, В. Ільницьким, Є. Згарським створив літературний гурток.[15] Один з лідерів народовецького руху в Галичині, редактор «Газети шкільної» (видавав власним коштом,[15] 1875–1879 рр.), «Зорі» (двотижневий, заснував, шість років видавав власним коштом[17] 1880–1885 рр.). Автор підручників з мови, літератури, німецько-українського словника (1867 р.), «Старинної історії Галичини» (1894 р.). Переклав «Слово о полку Ігоревім» (1884 р)..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Економісти, демографи та статистики Волобуєв Михайло Симонович (* 11 (24) січня 1903, Миколаїв — † 20 червня 1972, Ростов-на-Дону) — український економіст 1930-тих років. Науковий працівник науково-дослідного інституту ВУАН у Харкові. Автор концепції економічної самодостатності УССР. Жертва сталінського терору. Михайло Волобуєв народився y Миколаєві. Навчався у гімназії, екстерном закінчив економічний відділ Харківського інституту профосвіти. 1921-22 — заступник завідуючого Миколаївського, 1922 — Вінницького губернського відділів освіти. З 1923 працював у Харкові у Головполітосвіті, викладав у Харківському фармацевтичному технікумі, Інституті народної освіти, фінансово-економічному технікумі; згодом — професор політичної економії Харківського механіко-машинобудівного інституту (1930-33 — завідувач кафедри). 1928 у журналі «Більшовик України» (№ 2-3) було вміщено статтю Волобуєва (подану до редакції ще 1927) під назвою «До проблеми української економіки» [18]. У статті, що мала дискусійний характер, було окреслено фази розвитку колоніальної політики царату в Україні до жовтневих подій 1917 і спростовано версію про повну єдність дореволюційної російської економіки. На думку Волобуєва, ця економіка була єдиною на антагоністичній імперіалістичній основі, але, з погляду відцентрових сил пригнічених нею колоній, вона являла собою комплекс національних економік. На думку Волобуєва, єдиний господарський комплекс являла собою Україна, що, однак, ігнорували і російські економісти, і московські керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які взагалі уникали навіть самої назви «Україна», віддаючи перевагу термінам «Південь», «Південний район», «Південно-Західний», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство», вважаючи Україну колонією європейського типу, що увійшла до складу СРСР. Волобуєв заявив, що Україна має всі ознаки колонії Росії і економічно експлуатується нею [19]. Волобуєв стверджував, що Україна має власні шляхи розвитку і що вона мусить підготуватись до вступу у світове господарство у випадку перемоги революції «не лише в колишній Росії, а по всій земній кулі» як рівноправна частина цього світового комплексу..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Географи та природоохоронці Стецюк Володимир Васильович (25 жовтня 1947 року) — український геоморфолог, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віце-президент Академії наук вищої освіти України, академік.
|
| Обраний життєпис українська науки. Геологи та гірничі інженери Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії. Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік». У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Хіміки та біологи Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885, Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965). Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра. 1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Медики, ветеринари та вчені аграрних наук Володимир Миколайович Дмитрієв (1838—1904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.  Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис українська науки. Фізики та астрономи Клим Іва́нович Чурю́мов (* 19 лютого 1937, Миколаїв, УРСР) — український астроном і дитячий письменник, першовідкривач комет Чурюмова-Герасименко (1969) та Чурюмова-Солодовникова (1986). Член-кореспондент Національної академії наук України, директор Київського планетарію, головний редактор астрономічного науково-популярного часопису «Наше небо» (2006–2009), президент Українського товариства аматорів астрономії... У 1962 р., повернувшись до Києва, пішов працювати на завод «Арсенал», де брав участь у розробленні астронавігаційної апаратури для космічних ракет та її випробовуванні на космодромах Байконур і Плесецьк. Після закінчення аспірантури Київського державного університету (спеціальність «астрофізика»), де науковим керівником К. І. Чурюмова був професор С. К. Всехсвятський, залишився працювати науковим співробітником на кафедрі астрономії КДУ. Спостерігав за кометами на заміській станції Київського університету в селі Лісниках і під час астрономічних експедицій у високогірні райони Середньої Азії, Кавказу, до Сибіру, у Приморський край, на Чукотку і Камчатку..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Математики та механіки Микола Макарович Кухарчук (* 6 лютого 1934, с. Грузька, Бишівський район, Київська область — 3 березня 2009, м. Київ) — український математик, професор НТУУ «КПІ», доктор фізико-математичних наук. Народився в с. Грузька, нині — Фастівського району Київської області. Закінчив фізико-математичний факультет Київського педагогічного інституту в 1959 році. З того часу вся його трудова та науково-педагогічна діяльність безпосередньо пов'язана з КПІ, де він пройшов шлях від асистента до професора. Тут він під керівництвом Ю. Л. Далецького успішно закінчив аспірантуру і в 1966 р. захистив кандидатську дисертацію «Диференціальні рівняння у функціональних похідних і деякі питання варіаційного числення, пов'язані з ними», а згодом — і докторську «Квазілінійні еліптичні рівняння і нелінійні напівгрупи стискань» (1996). Через рік отримав звання професора. Займав посаду завідувача кафедри вищої математики № 3 (1982–1986 рр.) За цей час йому вдалося згуртувати колектив викладачів, які вміло поєднували педагогічну діяльність з науковими пошуками..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Кібернетики, радіоінженери та вчені інформаційних технологій Анато́лій Васи́льович Ані́сімов (15 червня 1948) — український кібернетик, доктор фізико-математичних наук, професор, декан факультет кібернетики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, член-кореспондент НАН України (2009), дійсний член Академії наук вищої школи України. Закінчив механіко-математичний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка (1965–1970). Захистив дисертацію за темою «Групи та контекстно-вільні граматики» (1972). У 1994 році захистив докторську дисертацію за темою «Рекурсивні перетворювачі інформації». Асистент (1970–1972), старший викладач (1972–1974), доцент (1974–1977) факультету кібернетики КНУ ім. Т. Шевченка. Завідувач кафедри теоретичної кібернетики (1977–1980), завідувача кафедри математичної лінгвістики (1980–1984). З 1984 року — професор, завідувач кафедри математичної інформатики. З 2004 року — декан факультету кібернетики. З 1992 року завідувач відділу інтелектуалізації інформаційних технологій Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем Національної академії наук України. Член бюро відділення інформатики НАН України. .::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Металознавці та машинобудівники Віктор Іванович Бузанов (31 серпня 1934, Київ — 6 лютого 2007) — науковець в області оптичного й оптикоелектронного приладобудування, кандидат технічних наук (з 1983 року), академік Академії технологічних наук України (з 1993 року), Міжнародної академії «Контенант» (з 2002 року) і Міжнародної академії навігації і управління рухом (з 1999 року), керівник ЦКБ «Арсенал» в 1977–2006 роках. Народився 31 серпня 1934 року в Києві у родині вченого-рослинника Івана Бузанова. В 1958 році закінчив Київський політехнічний інститут за фахом «інженер-механік». З 1958 року працював в Центральному конструкторському бюро (ЦКБ) заводу «Арсенал» (Київ), де до 1977 року пройшов шлях від інженера-конструктора до начальника ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал». У 1977–1991 роках — начальник ЦКБ виробничого об'єднання «Завод Арсенал», у 1991–1993 роках — начальник, головний конструктор, у 1993–2000 роках — директор, головний конструктор ЦКБ «Арсенал», з 2000 року директор, головний конструктор казенного підприємства «ЦКБ Арсенал»..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис українська науки. Вчені будівельних та транспортних наук Доброво́льський Анато́лій Володи́мирович (нар. 6 (19) травня 1910, с. Буки (нині — Малинський район, Житомирська область) — пом. 19 травня 1988, Київ) — радянський український архітектор, заслужений будівельник УРСР (з 1950), академік архітектури (з 1953). Головний архітектор м. Києва (1950–1955). Один з авторів проєкту планування й забудови Хрещатика і прилеглих до нього кварталів (будівництво почато 1951). Творча діяльність А. В. Добровольського почалася в 1934 р. після закінчення Київського будівельного інституту. Одним з викладачів архітектора був Йосип Каракіс. У 1936 році вони разом з Й. Каракісом проєктують і будують житловий будинок для вищого командного складу по Золотоворітській вулиці, 2 в Києві. Далі архітектор проєктує готель на площі Богдана Хмельницького, інтер'єри театру юного глядача, літній кінотеатр на схилах Дніпра, гуртожитки Лісотехнічного інституту та Тонкосуконного комбінату в Дарниці, Будинок творчості письменників у Каневі..::::::::::::::::читати далі |
 Вікіпроєкти |
|
- ↑ Губарев В. К. Історія України: універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2007. — С. 40-41
- ↑ Новий довідник: Історія України / упорядник С. Крупчан. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 45-46
- ↑ Точні дати народження/смерті невідомі
- ↑ Культура // Философия: Энциклопедический словарь. — М.: Гардарики. Под редакцией А. А. Ивина. 2004.
- ↑ Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»
- ↑ Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
- ↑ Микола Крячок. З епістолярію Гната Хоткевича
- ↑ Maria Cytowska. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… S. 386
- ↑ «Небо України», поетична антологія (Київ, «Український письменник», 2001) за редакцією Коломійця В. Р.
- ↑ а б Maria Cytowska. Paweł z Krosna (Procler, Proceler, Paulus Crosnensis Ruthenus) (ok. 1470—1517)… S. 384
- ↑ Українська література XIV-XVI ст.… С. 570
- ↑ Ірина Бекешкіна, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
- ↑ Іноді Агафа́нгел.
- ↑ Петро Кравчук «Книга рекордів Волині», — Любешів: «Ерудит», 2005, с. 196–197
- ↑ а б в Б. Пиндус, В. Ханас. Партицький Омелян Йосипович… С. 33
- ↑ Омелян Партицький. Жидачівська районна бібліотечна система
- ↑ К. Тищенко. «Скандинавщина в давній Руси»: погляд із сучасности
- ↑ Волобуєв М. До проблеми української економіки.— Документи українського комунізму. — Нью-Йорк: «Пролог», 1962. — Стор. 132-230.
- ↑ Гунчак Тарас. Україна: перша половина XX століття: Нариси політичної історії.— К.: Либідь, 1993.— С. 193.